Несподівана вакансія
Шрифт:
Дівчата стояли біля невеличкого столика, заставленого коробками з вівсяним печивом та крекерами, і дивилися на дебелого чолов’ягу в мисливському капелюсі, що стояв за прилавком і розмовляв з літнім покупцем. Ґая озирнулася, коли дзенькнув дзвіночок над дверима.
— Привіт, — вимовив Ендрю, і в роті йому пересохло.
— Привіт, — відповіла вона.
Засліплений власного зухвалістю, Ендрю підійшов ближче, і його шкільний рюкзак зачепив круговий стенд з путівниками по Пегфорду й брошурками « Традиційні
— Шукаєш роботу? — спитала неголосно Ґая своїм дивовижним лондонським акцентом.
— Ага, — відповів він. — І ти?
Вона кивнула.
— Зазначте це на сторінці пропозицій, Едді, — прогудів покупцеві Говард. — Розмістіть на веб-сайті, і я включу це до порядку денного. Усе одним словом: «pagfordcouncil», крапка, «co»… крапка «uk», дріб, «suggestionpage». Або йдіть за посиланням. «pagford…», — він зробив паузу, чекаючи, поки старенький витягне тремтячими руками аркуш і ручку, — «…council»…
Говард окинув поглядом трьох підлітків, які терпляче чекали біля запашного печива. Вони були в шкільній формі «Вінтердауна», яка дозволяла стільки різних видозмін і варіантів, що її й формою важко було назвати (на відміну від школи Святої Анни, де всі дівчата ходили в ошатних спідничках-шотландках і блейзерах). Та попри це білошкіра дівчинка була приголомшливо гарна, розкішно огранений діамант на тлі простуватої доньки Джаванди, імені якої Говард не знав, та напрочуд прищавого хлопця з мишачого кольору волоссям.
Старенький покупець почовгав з крамнички. Дзенькнув дзвіночок.
— Я можу чимось допомогти? — запитав Говард, не відводячи очей від Гаї.
— Так, — відповіла вона, ступаючи до нього. — Е-е… Стосовно роботи. — Вона показала на оголошення, що висіло на вікні.
— Ну, так, — блиснув посмішкою Говард. Щойно найнятий кельнер страшенно підвів його кілька днів тому, промінявши роботу по вихідних у кав’ярні на працю в ярвілському супермаркеті. — Так-так. Хочеш подавати на столики, так? Ми пропонуємо мінімальну зарплату. Робота з дев’ятої до півшостої по суботах і з дванадцятої до півшостої в неділю. Відкриття через два тижні, ми забезпечуємо належну підготовку. Скільки тобі років, золотце?
Вона була ідеальна, ідеальна, саме те, про що він мріяв: рум’яна, гнучка. Він уявив її в облягаючій чорній сукні з мереживним білим фартушком. Він навчить її користуватися касою й покаже, де що лежить у комірчині. Вони жартуватимуть, а в ті дні, коли буде гарний виторг, можливо, він даватиме їй невеличкі преміальні.
Говард вийшов бочком з-за прилавка і, не звертаючи уваги на Суквіндер і Ендрю, взяв Ґаю за руку й завів її в арку в стіні. Там ще не було столиків і стільців, але вже стояв прилавок, а стіна за ним була розписана кремово-чорним зображенням Майдану, яким він був багато-багато років тому. Жінки в кринолінах і чоловіки в циліндрах заповнювали увесь простір.
Ендрю й Суквіндер лишилися самі, ніяковіючи і відчуваючи певну взаємну ворожість.
— Так? Чим я можу вам допомогти?
З підсобної кімнатки вийшла сутула жінка з чорним, як смола, волоссям у начосі. Ендрю й Суквіндер пробурмотіли, що вони просто чекають, і тут в арці знову з’явилися Говард і Ґая. Побачивши Морін, Говард випустив Ґаїну руку, яку ще й досі тримав, пояснюючи дівчині обов’язки офіціантки.
— Здається, я знайшов, хто нам допоможе в «Чайнику», Мо, — сказав він.
— О, справді? — відповіла Морін, звернувши свій пожадливий погляд на Ґаю. — Чи є в тебе досвід роботи?
Але Говард її перебив, почавши розповідати Ґаї про їхню продуктову крамничку і про те, як йому подобається думати про неї як невід’ємну частину Пеґфорда, своєрідну визначну пам’ятку містечка.
— Ця крамничка тут уже тридцять п’ять років, — сказав Говард, велично знехтувавши розписом на стіні. — Юна панночка недавно сюди приїхала, Мо, — додав він.
— А ви теж шукаєте роботу? — спитала Морін у Суквіндер і Ендрю.
Суквіндер заперечно похитала головою. Ендрю двозначно стенув плечима, але Ґая сказала, дивлячись на подругу:
— Чого ти? Ти ж хотіла.
Говард приглянувся до Суквіндер, якій аж ніяк не пасуватиме облягаюча чорна сукня й мереживний фартушок. Але його плодовитий і гнучкий розум уже припасовував усі можливі варіанти. Комплімент її батькові… щось таке, що матиме вплив на її матір… надання якоїсь несподіваної послуги. Варто, мабуть, врахувати й такі речі, що виходять за межі чистої естетики.
— Ну, якщо справи підуть настільки добре, як ми очікуємо, можливо, ми потребуватимемо і двох помічників, — сказав він, почухуючи підборіддя й дивлячись на Суквіндер, яка доволі непривабливо почервоніла.
— Я не… — почала вона, але Ґая не дала їй договорити.
— Давай. Разом.
Суквіндер зробилася червона як рак, а її очі засльозилися.
— Я…
— Давай, — прошепотіла Ґая.
— Я… ну, добре.
— Ну, то ми випробуємо тебе, міс Джавандо, — зрадів Говард.
Перелякана Суквіндер ледве могла дихати. Що скаже мати?
— А ти, я бачу, хотів би працювати прислугою? — прогудів Говард до Ендрю.
Прислугою?
— Треба буде тягати важкі речі, мій друже, — пояснив Говард, поки Ендрю розгублено кліпав очима: він прочитав тільки верхню частину оголошення, написану великими літерами. — Заносити в комірчину піддони, приносити з підвалу ящики з молоком, викидати мішки зі сміттям. Нормальна фізична праця. Думаєш, ти це подужаєш?
— Ага, — відповів Ендрю. Він буде тут разом із Ґаєю? Лише це мало значення.