Незнайко на Місяці

Носов Николай Николаевич

— Ось приїдемо до Миги та Жуліо, у них ви побачите різних тварин, — сказав пан Крабс. — У них на дачі ставок, а на тому ставку й гуси, й качки, й селезні, навіть лебеді є.

— Невже й лебеді?

— Так, а в саду просто на волі живуть кролі, цесарки, фазани. Крім того, у них маленьке ручне ведмежа є. Таке симпатичне!

— Та що ви? І не кусається?

— Навіщо ж? Лагідне, мов ягнятко.

— І його можна погладити?

— Звичайно. Ось приїдемо, і можете гладити скільки завгодно.

Пан

Скуперфільд навіть засовався на місці від нетерплячки. Йому хотілося скоріше побачити ведмежа й прилащити його.

Пан Крабс тим часом уже давно звернув з шосе й вивів машину на лісову дорогу, обабіч якої височіли місячні кедри, дуби, каштани, а також зарості місячного бамбука. Всі ці дерева були не такі великі, як наші земні, а карликові, як і всі інші рослини на Місяці. Вибравши місце, де дерева росли не дуже густо, пан Крабс зменшив швидкість, повернув кермо, й машина поїхала лісом, уже зовсім без дороги.

Відчувши тряску й огледівшись, пан Скуперфільд виявив, що вони їдуть по лісовій цілині, і спитав:

— Чого це ми звернули з дороги?

— А це ми навпростець, — сказав Крабс. — Так буде скоріше.

Заглибившись далеченько в ліс, Крабс несподівано зупинив машину. Вийшовши з автомобіля, він відкрив капот і заходився копирсатись у двигуні. Вимкнувши непомітно систему запалювання, він заліз знову в машину й почав натискувати ногою на педаль стартера. Стартер скреготів, наче бив по залізу канчуком, але двигун не хотів заводитись.

— Заїло? — співчутливо спитав Скуперфільд.

— Заїло! — стурбовано підтвердив Крабс.

Він знову виліз із машини, покопирсався в двигуні, пробуючи завести його. Нарешті сказав:

— Мабуть, двигун перегрівся. Доведеться, нам з вами пройтися пішечки. А втім, тут недалеко.

Довелося й Скуперфільдові залишити автомашину.

Пан Крабс відкрив багажник, вийняв з нього звиту джгутом вірьовку й непомітно засунув її в кишеню, після чого зачинив дверцята кабіни й пішов прямо в лісову гущавину. Пан Скуперфільд плентався за ним, спотикаючись об купини й чортихаючись про себе на кожному кроці.

Незабаром пан Крабс побачив, що місце, куди вони зайшли, було досить глухе, і, зупинившись, сказав:

— Здається, ми не туди заблукали. Що ви на це скажете?

— Що ж я можу сказати, голубе? Адже не я вас веду, а ви мене, — резонно зауважив Скуперфільд.

— Це справді так! — пробурмотів Крабс. — Ну нічого, зараз я вилізу на дерево й подивлюся зверху, куди нам іти. Поможіть-но мені видертись ось хоча б на цей кедр.

Вони разом підійшли до кедра, трохи вищого за інші дерева. Глянувши вгору й побачивши, що гілки, за які можна було б ухопитися руками, досить високо, пан Крабс притулив Скуперфільда спиною до стовбура і сказав:

— Стійте тут,

зараз я вилізу вам на плечі й тоді зможу дотягнутися руками до гілок. Підождіть тільки трішечки, я спочатку скину черевики.

Крабс нахилився, але не знімав черевиків, а непомітно витяг з кишені вірьовку і вмить прив'язав Скуперфільда до стовбура поперек живота.

— Гей! Гей! — закричав Скуперфільд. — Навіщо ви це робите?

— Ну, мені ж треба прив'язати вас до дерева, а то ви ще впадете, коли я почну вилазити вам на плечі, — пояснив Крабс.

Сказавши так, Крабс почав бігати навколо кедра, не випускаючи вірьовки, і незабаром руки й ноги пана Скуперфільда були міцно прив'язані до дерева, та йсам він був обмотаний вірьовкою, наче булонська ковбаса.

— Гей, перестаньте жартувати! — кричав Скуперфільд, відчуваючи, що не може поворухнути ні рукою, ні ногою. — Звільніть мене зараз же, а то я покличу на допомогу.

— Навіщо ж кликати на допомогу? — заперечив Крабс. — Я і сам допоможу, коли вам щось треба.

Кажучи це, Крабс підняв циліндр, що впав з голови Скуперфільда, й надів знову йому на голову, а впущену палицю поставив поряд, притуливши до дерева.

— От бачите, як добре, — сказав він.

— Розв'яжіть мене, а то я плюватимусь! — заверещав Скуперфільд.

— Навіщо ж плюватися? Це нечемно, — відповів Крабс.

Скуперфільд усе-таки плюнув, але не влучив у Крабса.

— От бачите, як негарно, — спокійно сказав Крабс. — Тепер я змушений буду заткнути вам рот.

Він витягнув з кишені брудну ганчірку, якою витирав автомашину, згорнув її і всунув у рот Скуперфільду, а щоб той не міг виплюнути цей кляп, зав'язав йому ще рот носовичком. Тепер Скуперфільд міг тільки тихенько мугикати і трясти головою.

— Ну що ж, — сказав Крабс, уважно оглянувши Скуперфільда з усіх боків. — Здається, все зроблено правильно. Дихайте тут повітрям, милуйтеся природою. Думаю, що до кінця дня я встигну вернутись і звільнити вас. А зараз поки раджу вам не тратити даремно сили й не намагатися вирватись. Однако це нічого не дасть.

Помахавши Скуперфільду на прощання ручкою, пан Крабс повернувся до своєї машини, сів у неї і поїхав назад у місто.

Розділ дев'ятнадцятий

ВТЕЧА

Перше, що побачив пан Крабс, повернувшись у готель, була телеграма від Спрутса:

«З ослами кінчайте. Два мільйони одержите в банку. Про виконання телеграфуйте. Спрутс».

Прочитавши телеграму, Крабс одразу подзвонив по телефону Мизі та Жуліо й викликав їх до себе.