Незнайко в Сонячному місті
Шрифт:
Як тільки всі посідали, всі четверо дверцят моментально зачинилися. Клепка натиснув якусь педаль, мотор завищав, і машина рвонула вперед з такою силою, що Пістрявенький, не сподіваючись цього, мало не вилетів з неї. Ухопившись за рукоятку, яка була на передньому щитку, він з острахом дивився прямо перед собою. Машина мчала з шаленою швидкістю, обганяючи всі автомобілі, котрі їхали попереду, а через деякі навіть перестрибувала, що досягалося з допомогою спеціального стрибаючого пристрою.
Цей стрибаючий пристрій був зроблений дуже просто. До вісі кожного з чотирьох коліс було прироблено по пружинистому залізному чоботу. У вимкненому
Надивувавшись з чудернацьких стрибків машини, Пістрявенький хотів було висловити свій подив, але своєчасно схаменувся, бо згадав своє правило. Та оскільки він усе-таки встиг відкрити рота, то запитав:
— А скажи, будь ласка, Клепко, чому ти ходиш у коротеньких штанцях? Хіба в тебе довгих нема?
— В коротких прохолодніше, — відповів Клепка.
— Навіщо ж ти надів шапку з навушниками? Адже в ній жарко?
— От і видно, що ти в автомобільній їзді нічого не тямиш. Це зовсім не шапка з навушниками, а шолом. Зовні в цього шолома захисний сталевий каркас, а всередині вата. Якщо трапиться аварія і я шльопнуся на бруківку в шоломі, то голові нічого не буде, а коли я шльопнуся без шолома, то… Ха-ха-ха!
Від сміху Клепка навіть не зміг говорити далі.
— А в тебе нема випадково ще одного шолома? — стурбовано запитав Пістрявенький.
— Ні, ще одного шолома в мене нема.
Пістрявенький боязко зіщулився й озирнувся назад. Він уже шкодував, що сів спереду. Йому вже здавалося, що на випадок аварії безпечніше було б сидіти ззаду.
В цей час автомобіль під'їхав до річки, але, замість того, щоб їхати по набережній, перестрибнув через огорожу і плюхнувся прямо в воду. Вереснувши від страху, Пістрявенький відчинив дверцята й уже хотів вистрибнути з машини, але Клепка встиг схопити його за комір.
— Пустіть! Тонемо! — заволав Пістрявенький, намагаючись вирватись.
— Та ми зовсім не тонемо, а пливемо, — заспокоював його Клепка. — Автомобілі цієї конструкції їздять не тільки по сухому, але й плавають по воді.
— Ну, коли плавають, то й утопитися можуть, — відповів, трохи заспокоївшись, Пістрявенький.
— Це, звичайно, правильно, — відповів з посмішкою Клепка. — Але ви не бійтеся. В автомобілі під кожним сидінням лежать рятівні круги.
Пістрявенький зразу ж підняв сидіння, дістав рятівний круг і надів на себе.
— Ми ж іще не тонемо, — сказав Незнайко.
— Нічого, — відповів Пістрявенький. — Коли почнемо тонути, буде пізно.
— Але це ще не все, — сказав Клепка, — моя машина пристосована не тільки для плавання по воді, але й для польотів у повітрі.
З цими словами він натиснув пальцем одну. кнопку на щитку приладів.
Почулося гудіння.
Незнайко й Кнопочка глянули вгору й побачили, що круглий дашок, про який вони думали спочатку, що це парасолька,
Водночас машина плавно знялася вгору й, зробивши крутий віраж, помчала над водою.
— А па-парашути у вас під сидінням теж є? — запитав, заїкаючись від страху, Пістрявенький.
— Парашутів у нас ніде нема, тому що ніяких парашутів не треба.
— Це чому ж? — стурбовано запитав Пістрявенький.
— А тому що, коли ви стрибнете з парашутом, він одразу ж заплутається в лопастях пропелера, й вас порубає разом з парашутом на шматки. На випадок аварії краще стрибати без парашута.
— Але ж без парашута можна об землю вдаритися, — сказав Пістрявенький.
— Навіщо об землю? Ми ж над водою летимо, а об воду якщо й ударитесь, то не боляче.
— А, ну тоді нічого, — сказав Пістрявенький. — У воду впасти — це ще не так страшно.
— Звичайно, — підтакнув Незнайко. — Ти тільки не забудь умитися, коли впадеш у воду. Тобі це не завадить.
Усі засміялися, тому що Пістрявенькому й справді вже пора було вмитися.
Автомобіль піднявся високо, й усе місто було видно, як на долоні. Це було дуже красиве видовисько. Дахи будинків світилися на сонечку, як перламутр, і переливалися всіма барвами веселки. Вони мали лускувату будову.
— А що, у вас дахи робляться з риб'ячої луски, чи що? — запитав Незнайко.
— Ні, — сказав Клепка. — Те, що вам здається лускою, — це сонячні батареї, тобто фотоелементи, встановлені на дахах будинків. У фотоелементах сонячна енергія перетворюється на електричну, яка концентрується у спеціальних акумуляторах і використовується для освітлення й опалення приміщень, примушує працювати ліфти й ескалатори, крутить мотори вентиляторів і таке інше. Залишки електроенергії передаються на фабрики й заводи, а також на центральну електростанцію, де вони перетворюються на радіомагнітну енергію, котру можна передавати, куди завгодно без проводів.
— А чому сонячні батареї встановлюються на дахах? — спитав Незнайко.
— Кращого місця не знайти, — сказав Клепка. — По-перше, дахи завжди пустують, там ніхто не ходить, і місце однаково пропадає даремно; а по-друге, дахи завжди на сонці, на них падає найбільша кількість сонячних променів.
Покружлявши над річкою, Клепка вирішив спуститися вниз. Машина круто спікірувала і плюхнулась у воду, знявши навкруги себе цілий сніп бризків. Описавши на воді декілька кіл і зигзагів, щоб показати маневреність машини, Клепка повернув до берега. Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький не знали, радіти їм цьому чи печалитись, тому що ніяк не могли вирішити, що безпечніше: їздити на Клепчиній машині по землі, плавати по воді чи літати в повітрі.
Розділ двадцять перший
Незнайко та його супутники роблять екскурсію на фабрику одягу
Вискочивши на твердий грунт, автомобіль знову помчав по вулицях і через кілька хвилин зупинився біля круглого десятиповерхового будинку, пофарбованого дуже красивою фарбою тілесного кольору.
— За мною! — гукнув Клепка. — Приїхали!
Він блискавично вискочив з машини й, ніби на приступ, кинувся До входу. Поки Кубик, Незнайко й Кнопочка вилазили з машини й допомагали Пістрявенькому вивільнитися з рятівного круга, Клепка декілька разів устиг ускочити в двері й вискочити назад.