Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії
Шрифт:
У другого гвардійця до грудей була міцно припасована дерев'яна дощечка, на якій куховарки кришать цибулю. А замість списа він тримав держак від граблів з прив'язаною на кінці виделкою.
— Охороняти, як Державну Таємницю! — наказав їм Перший Недорадник, показуючи на Алю. — Кроком руш за мною!
І він пішов попереду. Вони зайшли до Тронної Зали, серед якої на троні сидів Недороль Десятий. Навколо трону ходили, стояли і розмовляли придворні, від чого у Залі стояв страшенний гармидер.
Але як тільки грюкнули двері, запала тиша. Всі
Та найбільше перекосилося від жаху обличчя Недороля Десятого. Його била лихоманка, від чого корона з'їхала йому аж на очі.
— Ваша Недоречність! — звернувся до нього Недорадник. — Державна зрада! — і показав на Алю.
Почувши це і побачивши Алю, Недороль затремтів ще дужче.
Він злякався, що Недорадник прийшов відібрати у нього корону. Корона раптом злетіла з голови і поторохкотіла сходинками трону. Очі у Недорадника спалахнули, і він шулікою кинувся її наздогоняти. Та Аля випередила його, схопила корону і віддала Недоролю.
Тремтячими руками той знову зав'язав мотузок, полегшено зітхнув і вдячно глянув на дівчинку. Перший Недорадник почервонів від люті, повернувся до трону і повторив:
— Державна зрада, ваша недоречність! Підпишіть наказ про страту! — і гукнув: — Першого Недописаря сюди!
«Ось зараз, зараз Недороль накаже мене відпустити!» — подумала Аля.
До трону підійшов Перший Недописар. Під пахвою він тримав цілий стос якихось папірців. Аля придивилася і побачила що це бланки наказів про страту. На них залишалося поставити ім'я засудженого та королівський підпис — і наказ готовий.
Перший Недорадник взяв бланк і написав: «Невідома небезпечна особа, яка приховує своє справжнє ім'я». Потім подав його Недоролю.
І Аля з жахом побачила, як Недороль тремтячою рукою підписав наказ.
Задоволений Недорадник згорнув наказ трубочкою, гукнув гвардійців і гучним голосом розпорядився:
— У підземелля її! Пильнувати, як зіницю ока! Завтра, рівно о дванадцятій годині, їй відрубають голову!
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
у якому Аля опиняється у підземеллі
А куди ж поділася Недопопелюшка? Невже вона злякалася і покинула дівчинку в біді?
Ні! Не покинула.
Коли Перший Недорадник схопив Алю за руку, Недопопелюшка кинулася на допомогу. Та в цю мить її саму хтось боляче шарпнув за рукав, затулив долонею рота і потяг за двері. Звичайно, це був Недоладько! Він не залишився на кухні, а назирці пішов за ними, щоб допомогти, як буде треба.
— Тс-с-с! — приклав Недоладько пальця до губ і пояснив: — Ти нічим їй зараз не допоможеш. Гвардійці одразу ж схоплять і тебе. А разом ми щось, може, і придумаємо. От такий компот!
Він визирнув з-за дверей. У кімнаті вже нікого не було.
— Ходімо, — сказав Недоладько. — Треба рятувати Алю.
Тим часом гвардійці відвели Алю до підземелля. Залізні грати перегороджали його на дві нерівні половини: у меншій
Тут булі різні сокири — маленькі, більші і дуже великі; з короткими і з довгими ручками, з вузькими і з широкими лезами, прямими і загнутими з боків. На гачку висіло вбрання ката — червоний ковпак з вирізами для очей.
Гвардійці замкнули за Алею залізні двері і мовчки всілися на краєчок широченної плахи, що стояла найближче до ґрат.
Дівчинка присіла на оберемок соломи, що правив за ліжко.
«Дивно! — думала вона. — Той чоловічок, якому я колись не домалювала голову, тепер наказав відрубати голову мені!».
Її сумні думки перервали чиїсь кроки — то прийшов кат. Аля одразу впізнала його. Він мав величезні загрубілі руки і маленькі примружені очі.
Кат наблизився до ґрат. Улесливо кривлячись і огидно хихикаючи, звернувся до Алі:
— Чого ти сидиш там у кутку? Хи-хи. Підійди ближче. Я — королівський кат. Хи-хи. Я прийшов, щоб приміряти сокиру до твоєї шиї! Хи-хи! Щоб завтра не гаяти часу. Щоб швиденько — раз-раз і готово! Хи-хи. Треба, щоб все йшло як по маслу. Я люблю свою роботу. А у того, хто любить свою роботу, — все завжди проходить гладенько! Хи-хи!
Він був такий бридкий, що Алю аж пересмикнуло. Побачивши, що дівчинка дивиться на нього з відразою, кат знову захихотів:
— Хи-хи-хи! Не дивись на мене так, не дивись! Знаєш, хто я? Я друга людина у королівстві після Першого Недорадника! Мене всі бояться! Хи-хи! А ще я єдина людина у королівстві, якій дозволено доводити свою справу до кінця! Хи-хи-хи-хи!
Та раптом він перестав реготати і жалібно сказав:
— А я не такий уже й поганий! Я добрий! Ти думаєш, мені тебе не шкода? Ще й як! Але що вдієш — така робота!
І він знову захихотів:
— Я бачу, ти не хочеш підійти ближче. Нічого, нічого, не вставай! Ти, напевно, втомилася. Я вже й так бачу, що тобі підійде ось ця любонька! — і він підняв угору невеличку сокиру з коротким держаком.
Кат провів пальцем по її лезу і стурбовано пробурмотів: «Треба трохи підгострити!». Витяг з кишені точило, присів на плаху і заходився біля роботи, наспівуючи:
Всі чомусь мене обходять стороною. І ніхто не привітається зі мною. І ніхто мені руки не подає — всі не люблять ремесло моє! І чому, чому такий я нещасливий?! Я страшенно ж, я страшенно жалісливий! І коли когось я страчу — усередині я плачу! Ну чому, чому такий я жалісливий?Нагостривши сокиру, він змахнув з ковпака невидиму порошинку і попрямував до дверей.
На порозі кат обернувся до Алі і сказав: