Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії
Шрифт:
— И все через отой недокручений гвинтик? — запитала Аля.
— Через нього! — підтвердила Недокватирка.
— Чому ж ви його досі не закрутите? — обурилася дівчинка.
— Ми не вміємо! Кахи-кахи. Ми тому й прийшли… Може ти нас навчиш?
— Зачекайте хвильку! — Аля знову кинулась до будиночка. Добігши, вона зайшла усередину і голосно проказала: — Викрутку! — і в ту ж мить у неї в руці з'явилася невеличка викрутка. Повернувшись, дівчинка рішуче взялася до роботи. Спочатку викрутка не слухалась її, а капосний гвинтик весь час вивертався. Але ось останній оберт — і Аля полегшено
Тої ж миті бабуся Недокватирка перестала кашляти і чхати. Не тямлячи себе від радості, вона обмацувала поперек, руки, ноги і примовляла:
— Ой! Не болить! Ніде не болить! І ніде не крутить! І не стріляє! — і вона кинулася цілувати Алю.
Усі вирушили до Недотелю. Там вони розсілися за довгим дерев'яним столом. Аби їх ніхто не потурбував, Недоштанько повісив на дверях табличку «Зачинено на переоблік». І Аля почала розповідь.
— А знаєте, хто недомалював Першого Недорадника? Я! І я придумала, як позбавити вашу країну від нього! Тільки повернуся додому, одразу домалюю йому голову, і він зникне назавжди!
— От так компот! — радо вигукнув Недоладько. — Невже це можливо?!
— Ще й як можливо! — запевнила його Аля. — А тепер нам треба знайти годинникаря, який би полагодив хвилинну стрілку на годиннику королівського замку!
— Я знаю такого, — обізвалася Недокватирка. — Його звати Недождень. Він живе у маленькій комірчині на тій самій вежі з годинником. Але чи зможе він полагодити?
— А чому не зможе?
— Та він уже, напевно, забув, як це робиться! А ще боятиметься, що його вистежать шпигуни і донесуть Першому Недораднику. А той накаже відрубати Недожденю голову!
— За що?
— За те, що він взявся довести діло до кінця!
— Шпигуни стежать за нами всіма!
— І доносять Недораднику!
— Тоді гвардійці хапають…
— І відрубують голову… — перебиваючи один одного загомоніли всі разом.
— Що ж робити? — засмутилася Аля.
— Нічого, не сумуй, щось придумаємо! — підбадьорив її Недоладько. — Спочатку проберемося до замку і умовимо годиникаря полагодити годинника.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
у якому Аля потрапляє до рук Першого Недорадника
Аля з Недоладьком знову подалися до королівського замку. Двері їм відчинила заплакана Недопопелюшка.
— Що сталося? — стурбувалася Аля.
— Перший Недорадник наказав відрубати голову Головному Недокухарю нібито за те, що королю на обід він подав круті яйця. Але це ж неправда, я сама перевіряла, — схлипуючи, розповіла Недопопелюшка. — Недокухар був такий добрий! Він завжди пригощав мене ласощами з королівського столу! — і Недопопелюшка залилася слізьми.
— Цить, не плач! — заспокоїв її Недоладько. — Скоро цьому настане кінець.
Недопопелюшка кулачками витерла мокрі щоки і з надією подивилася на свого приятеля. А Недоладько, розповівши усі останні новини, запитав:
— Може, ти знаєш, де живе годинникар?
— Звичайно, знаю! Адже я щодня ношу йому обід! Я знаю до нього найкоротшу дорогу! Ходімо!
Недоладька
Недопопелюшка вела Алю незліченними залами старого замку. Вони дуже поспішали. І все-таки перед одними дверима їм довелося зупинитися. У кімнаті, через яку треба було переходити хтось був. Навшпиньки підкралися вони до дверей і побачили Першого Недорадника. Він складав до високої шафи сувої королівських наказів і наспівував пісеньку:
Порожня голова — не диво. І з нею можна жить щасливо. Думки до неї не приходять. І мрії з розуму не зводять. На плечах дуже легко щодня її носить! А головне — вона ніколи ні від чого не болить!Тут Недорадник повернувся, і Аля з жахом побачила через підняте у шоломі забороло обличчя, точнісінько таке, яке вона на своєму малюнку стерла гумкою, — хиже і зле. Аля схопила Недопопелюшку за руку і схвильовано прошепотіла:
— Дивися, дивися, у нього обличчя, яке я стерла!
— Яке обличчя? — здивувалася Недопопелюшка.
— Там, у шоломі!
— Та шолом же порожній! У ньому нічого немає!
«Виходить, Недопопелюшка не бачить його обличчя! — зрозуміла Аля. — І ніхто не бачить! Тільки я!»
У Алі по спині забігали мурашки — чи то від страху, чи то ви морозива. Не треба було стільки їсти! Мабуть, починався нежить, бо дівчинка так голосно чхнула, що в порожній залі загуло.
Недорадник підстрибнув до дверей, розчахнув їх і схопив Алю за руку.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ
у якому Недороль Десятий підписує наказ про Алину страту
— Ти хто така і що тут робиш? — злісно просичав Перший Недорадник.
Аля вирішила краще померти, аніж виказати друзів.
— Еге! — криво посміхнувся він. — Здається, я знаю, хто ти така! Мої люди донесли мені, що в місті з'явилося дівчисько, яке будь-що хоче вибратися з нашого прекрасного королівства! Звідсі не повертаються, запам'ятай! — і він зловтішно зареготав, а потім гукнув: — Гей, сторожо!
У коридорі почувся брязкіт зброї, і до кімнати вбігло двоє гвардійців. Вони тримали списи і широкі щити.
Але ж і чудернацькі були ті солдати в старих, іржавих, погнутих залізних латах! У одного замість шолома на голові стирчала стара зелена каструля без дна. За щит йому правила покришка від виварки, а за спис — якась пласка залізяка. Чомусь дуже знайомою видалась Алі та залізяка: з одного боку вона кінчалася стрілкою, а з другого — кружальцем з чотирикутною діркою посередині.
<