Незвичайні пригоди Марко Поло
Шрифт:
На горі, що бовваніла над рівниною, немов велетенський пиріг, височів мисливський замок. По дорозі їм траплялися кіннотники й піхотинці. Гурт людей з палицями, барабанами й ріжками запопадливо дав дорогу, коли повз них промчали королівські кіннотники. Матео здогадався, що ці люди повертаються з полювання.
Ворота замка відчинилися. Загін в'їхав на подвір'я і там спішився. Не встиг Матео й отямитись, як двоє озброєних охоронців ввели його в якусь жалюгідну комірчину і замкнули за ним важкі двері. Тепер він мав доволі часу, щоб подумати про своє
Він втомлено опустився на нього і задумався. «Не так уже й погано складаються справи, — спробував він утішити себе. — Зброї ж вони не забрали. Значить, я потрапив не в руки розбійників».
Почулися кроки й голоси, двері відімкнули. Четверо озброєних вояків вивели Матео з кімнати і звеліли йому віддати меч. Він, вагаючись, виконав їхній наказ.
Його привели у велику, розкішно оздоблену залу. Він спинився, немов заворожений. До його вух долинуло перешіптування багатьох людей. Крізь натовп вельмож він пройшов до золотого трону і вклонився. Хто мешкає в цьому палаці? Якийсь король?
Матео опустився на одне коліно. Незвичайне оточення в першу мить збило його з пантелику. Перед ним сидів на троні молодий черевань. Він щось сказав гучним голосом, звертаючись до Матео.
— Благородний пане, я не розумію вас! — мовив Матео і підвівся з підлоги. Тепер він був вищий за всіх на цілу голову. Володар суворо дивився на нього. Потім щось наказав, і двоє вельмож негайно вийшли з зали.
Матео почував себе ніяково. Не дуже-то приємно, коли на тебе витріщають очі, немов на якогось чудернацького звіра. Володар тимчасом розмовляв з трьома сановниками, які стояли біля нього і з глибокою повагою ловили кожне його слово. Невдовзі до залу ввели літнього чоловіка, який одразу упав перед володарем на підлогу, потім підвівся і на різних мовах заговорив до Матео. Почувши італійські слова, Матео полегшено зітхнув.
— Так, так, — радісно вигукнув він. — Тепер я вас розумію!
Його громовий голос було чутно навіть у найдальших закутках.
Перекладач застережливо підняв руку.
— Не так голосно, пане! Ви стоїте перед його величністю найсвітлішим королем Бадахшана. Відповідайте на його запитання!
Матео на знак згоди кивнув головою. Він більше не почував ніяковості. Принаймні тепер його зрозуміють. В голові в нього проясніло.
— Його величність найсвітліший король Бадахшана хоче знати, хто ви такий і звідки прибули? — спитав перекладач.
— Я славнозвісний капітан Матео і прибув з Венеції, перлини Адріатичного моря.
— Його величність найсвітліший король Бадахшана зволить цікавитись, чи в вашій країні всі люди такі високі на зріст, як ви?
— Є великі, є й маленькі. Але таких заввишки, як я, славнозвісний капітан Матео, власник чорної барки, небагато знайдеш у всій Венеції.
— Його величність найсвітліший король Бадахшана хоче знати, чому славнозвісний капітан Матео, власник
Матео крадькома роздивлявся обличчя володаря. Воно було хитре, а в куточках рота ховалась ледь помітна посмішка. Придворні перешіптувались між собою.
— Я подорожую з трьома славнозвісними венеціанськими купцями в Китай, до двору великого хана. В дорозі до мене дійшли чутки про величезні багатства і благородство його величності найсвітлішого короля Бадахшана. Кажуть, що на горі Сікінан є рубіни завбільшки з голуб'яче яйце, і такі красиві, що з ними не може зрівнятися ніщо в світі.
На обличчі короля ще виразніше проступила посмішка.
— Його величність найсвітліший король Бадахшана хоче знати, де славнозвісний капітан Матео, власник чорної барки, навчився так брехати? Його величність найсвітліший король Бадахшана звертає твою увагу на те, що через п'ять хвилин ти втратиш голову.
Матео байдуже дивився поперед себе і мовчав. В залі запала мертва тиша. Король бавився золотою китицею, що звисала з пурпурної скатертини. На його плащі виблискували рубіни.
Через кілька секунд він звернувся через перекладача до Матео з новим запитанням:
— Його величність найсвітліший король Бадахшана хоче знати, чому ти не відповідаєш?
— Я думаю, як мені доведеться їхати без голови до двору великого хана.
По залі пробіг тихий гомін. Король голосно зареготав і ляснув себе по товстих стегнах. В ту ж мить придворні теж зареготали. Король раптом спохмурнів, і всі в залі замовкли. Тільки в кутку якийсь хлопець продовжував хихотіти. Всі з обуренням повернули до нього голови.
— Його величність найсвітліший король Бадахшана наказує славнозвісному капітанові Матео, власникові чорної барки, перед стратою пообідати з його величністю найсвітлішим королем Бадахшана.
Король плеснув у долоні. Чотири чорні раби внесли вкритий червоним оксамитом паланкін, на якому сяяли прикраси з рубінів.
Його величність найсвітліший король Бадахшана встав з свого трону і сів у паланкін. Придворні — а попереду всіх спантеличений Матео — посунули за королівським паланкіном.
— Краще б ти бігав, товстун, — пробурмотів Матео, — тоді б з тебе був зовсім пристойний король.
Проминувши кілька кімнат, вони зайшли у велику залу, де вже було накрито до обіду стіл. Король наказав Матео сісти на подушці праворуч себе. Слуги почали вносити безліч їжі та всіляких напоїв.
Король їв страшенно багато. З рота в нього капав жир. Потім він підняв золотий кухоль і, з насолодою відригнувши, випив вина.
— Чудовий був би з тебе король, якби ти менше їв і менше пив, — пробурмотів Матео і взявся за їжу.
Трохи поївши, він відригнув так гучно, що аж його сусід праворуч з переляку випустив фазанячу ніжку. Потім він одним духом випив великий келих вина. На обличчі короля з'явилась доброзичлива посмішка.
— Ти був би зовсім пристойним королем, якби мав на плечах мою голову, — пробурмотів Матео.