Незвичайні пригоди Марко Поло
Шрифт:
Вождь вийшов надвір і зник у сніговій хурделиці. Незабаром він повернувся, сів на свою ковдру і глянув на вогонь.
Нарешті він сказав:
— Не треба вбивати тварин. Буря стихає. — Жоден мускул не поворухнувся на його обличчі.
Наступного ранку в печеру заглянули перші сонячні промені. Виснажені до краю люди заходились відкидати сніг, готуючи місце для годівлі тварин.
Ло-бзанг сказав:
— Саме час вирушати в малі кам'яні гори. Юний пане, ходімте зі мною. Сухі кам'яні гори — батьківщина диких кіз.
Погоничам він звелів:
— Збирайте гульджанове
Марко і Ло-бзанг, озброєні мисливськими списами, стрілами й луками, вирушили в гори. Старий вождь ішов стежкою, протоптаною дикими звірами. По слідах на снігу і на вологій землі він визначив, що десь недалеко має бути стадо.
Ло-бзанг обережно видряпався по похилій скелястій стіні, кинув хлопцеві аркан і зачекав, доки той вибереться до нього.
17
Гульджан — рослина, що росте на Памірі. Коріння її сушать і розтирають на борошно.
Раптом вони почули страшенний гуркіт. Ось він усе ближче й ближче — це снігова лавина з скаженою швидкістю мчала на них.
Ло-бзанг і Марко кинулись під скелястий виступ і притиснулись до стіни. Земля задрижала, в повітрі застугоніло. Холодна біла хмара обгорнула їх. Марко здалося, ніби чиясь могутня рука придавила його до скелі, йому забракло повітря. Величезна снігова брила прокотилася по похилій стіні і шугнула в долину, знищуючи все на своєму шляху. Луною відгукнулися гори. Потім стало тихо.
— Лавина, юний пане, — сказав Ло-бзанг.
Мисливці піднімалися все вище й вище. Далеко під ними звивалася між горами й проваллями річка. Мовчазні льодовики палали холодним вогнем: жовтим, блакитним, рожевим, білим.
Раптом Ло-бзанг спинився, взяв Марко за рукав і показав униз на луг. Там мирно паслися гірські кози з чорною блискучою шерстю і стадо диких овець.
Мисливці довго стояли над урвищем, милуючись чудовою картиною, аж доки в їхніх серцях не прокинувся мисливський запал. Марко охопило нестримне хвилювання. Разом з Ло-бзангом він почав скрадатися проти вітру по узліссю. Нарешті Ло-бзанг велів юнакові спинитися, а сам пружною, безшумною ходою подався до групи дерев, що росли метрів за сто від них. Марко опустився навколішки і вклав у лук стрілу.
Тимчасом старий дістався до групи дерев. Над водою пролетіла зграя диких гусей. Вівці й кози стривожено задерли вгору голови. Марко натягнув тятиву, прицілився у великого барана і пустив стрілу. Баран підскочив угору, впав, знову звівся на ноги і, похитуючись, побіг геть. Козел, підстрелений Ло-бзангом, рвонувся вперед, але одразу, забивши ногами, впав.
Обидва стада помчали вздовж берега озера і зникли за пагорбом. Марко невідривно стежив за своїм бараном, боячись, що він втече від нього. Баран спіткнувся об звалений вітром стовбур дерева і впав на землю. Юний мисливець
За два дні мисливці вбили чотирьох диких баранів і двох козлів. У табір вони повернулись з повними мішками м'яса. Мандрівники, які з нетерпінням чекали на них, зустріли їх бурхливою радістю. Скоро біля печер палахкотіли вогнища і в казанах варилося м'ясо.
Наступного для Матео і двоє погоничів під проводом Ло-бзанга вирушили за рештою здобичі. Марко залишився в таборі з батьком і Мафіо.
В оточеній горами долині було тихо. Неподалік од табору паслися під наглядом погонича коні і мули.
Ашіма розірвала на вузенькі стьожки шматок матерії і несміливо наблизилась до Марко.
— У вас опухли руки, юний пане, — сказала вона.
Марко швидко підвівся і глянув на свої руки.
— Так, — сказав він гордо, — це після полювання. Але що тут страшного!
Ашіма помастила йому рани маззю і перев'язала їх.
Після семиденного відпочинку караван рушив далі на схід. Кістки загиблих тварин вказували їм караванний шлях, що тягнувся через гори й долини. Доводилось переходити річки й потоки, луки, ліси й голі узгір'я. Протягом сорока днів мандрівники не зустріли жодного селища.
Потім вони спустилися з високих гір у пустелю Маран-Су, залиту пекучим сонцем. Ця пустеля відділяла Дах Світу від родючої долини, по якій протікала річка Кашгар-Дар'я.
Обличчя мандрівників були червоні від снігових хурделиць, темні від сонця. В порепану шкіру набилося піску. Вони гордо озиралися назад, сповнені непохитної впевненості в успіхові своєї подорожі. Далеко позаду, в тремтливому мареві, бовваніли величезні силуети скелястих гір.
Люди й тварини завмерли в урочистому мовчанні. На жовтий пісок падали довгі тіні від коней і вершників.
БАЯНДЕР ЩЕДРИЙ
Марко їхав на своєму білому, широкогрудому жеребці по головній вулиці Кашгара. З почуттям зверхності дивився він на галасливих торговців, які продавали свіжі овочі, бавовняні тканини, шовк, конопляні вірьовки, вино й багато інших товарів. Кашгарські базари мало чим відрізнялися від базарів Персії, хіба що було менше на них коштовних товарів — парчі, різьблених із слонової кістки речей, золотих прикрас і, коштовних каменів. В Кашгарі переважали предмети щоденного вжитку.
Не один кашгарець проводжав юного венеціанця здивованим поглядом. На його довгастому, мужньому обличчі з світлою шкірою, з орлиним носом і високим чолом проступав здоровий, рожевий рум'янець. Сувора лінія брів і допитливий погляд великих сірих очей говорили про сміливий характер.
Було приємно почувати, що ти їдеш у гарній одежі людними вулицями міста. Небезпечна подорож через Дах Світу не тільки зміцнила в юнакові віру в себе, але й породила нові взаємини між сином і батьком. Це вже був не той зелений хлопчисько, якого треба було оточувати безнастанною турботою. Старші прийняли його в своє коло, як рівноправного мужчину, і рахувалися з його думками, його поради мали тепер таку саму вагу, як і поради батька чи дядька.