Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо
Шрифт:
Ох, як темно, які хащі! Нічого не видно… Раптово, десь там, за очеретами, де був незнайомець, щось шубовснуло в воду. Серце моє зупинилося. Що це?… Що?… Ой! А що, якщо це… якщо це він уже втопив мого друга! Мене кинуло в холодний піт. Пройшла хвилина… друга. Я стояв в цілковитій темряві, витягнувши вперед руки, і не міг поворухнутися. І раптом… раптом на мої руки хтось натрапив. Величезний, як ведмідь. Руки мої самі собою стиснулися, вчепилися в його груди. В наступну мить я відчув страшний удар по ногах і полетів на землю. Але чомусь не назад, а вперед, на нього. Мабуть, він підбив мене і кинув на себе (є
Ніколи я не гріб так відчайдушно — човен летів, як ракета. Весь час я панічно оглядався — чи не женеться за мною він. Ні. Погоні не було видно… Отямився я лише тоді, коли пристав до берега біля села. Я весь час тремтів від напруження, від утоми, від страху. Але, незважаючи на втому, по селу я теж не йшов, а майже всю дорогу біг — у цілковитій безпеці я міг відчувати себе тільки в своєму дворі. Мокрий кінець ковдри (я таки замочив його) тьопав мене по спині, немов підганяв… Як колода, впав я у сіно біля сарая і довго лежав не рухаючись, наче без свідомості, — приходив до тями. В голові одна за одною проносилися картини щойно пережитого. Що ж сталося?… Хто це був?… Невже Кукурузо загинув? Що робити?…
Може, розбудити батька, все розказати, зібрати людей і — туди… А якщо Кукурузо не загинув? Якщо моя сутичка з незнайомцем (тепер я вже майже пишався нею) розбудила його і дала можливість благополучно уникнути зустрічі з лиходієм? Але я не був упевнений в цьому. І тоді, якщо я приведу людей, таємниця Кукурузо розкриється і вийде, що я змінив… О ні! Змінити другу — ні за що! Я ніколи не піду на зраду. Все, що завгодно, тільки не це. Але що мені робити? Що ж робити?… Довго я мучився, але так нічого і не зміг придумати. Нарешті втома і сон здолали мене і я заснув…
Нічне пригода було таке неправдоподібне, що коли я вранці прокинувся, то подумав — не наснилося чи це мені…
Але от до мене підійшла мати, схилилася:
— Ну як спалося надворі, синку?… О, чого це в тебе ковдру мокре? Хіба вночі дощ був?
— Так це… це… я… води захотілося, кружку сюди взяв і розлив ненароком.
Добре, що мати поспішала доїти корову і не стала допитуватися.
Нічне пригода згадалося мені в усіх подробицях. Але тепер воно чомусь не здавалося мені таким жахливим, як вночі. Може, тому, що ранок був сонячний і веселий, а, як ви знаєте, всі нічні страхи проходять вранці. Вночі все здається страшнішим від того, що темно і тихо і люди сплять. А вранці світить сонце, щебечуть птахи, гримлять відрами жінки біля колодязів і всюди люди. Я був бадьорий і сповнений енергії. На острів, негайно на острів! Дізнатися, як же там, чи живий…
Вмиваючись на швидку руку, я побіг у хлів. Мати ще доїла корову.
— Мама! — Крикнув я. — Дайте молока, будь ласка, швидше, тому що я біжу.
— Куди це ти? Зараз снідати будемо.
— Так я потім. Я не хочу. Я молока тільки. Я з хлопцями домовився на рибалку.
Ти хоч хліба візьми.
Випив
Тю на тебе! — Буркнув сердито. — Бач розігнався — як заєць з чужого поля.
— Вибачте!.. Здравствуйте, діду!
— Здоров. Куди це тебе несе? Людей з ніг збиваєш.
— Так я на річку, на рибалку з хлопцями домовився.
— Проспав? — Уже співчутливо й водночас докірливо запитав дід.
— Ага!.. Так я побіжу! Вибачте! — А сам думаю: «Ех, не знаєте ви, нічого не знаєте, куди я поспішаю. Якби знали, не те б заспівалиАга!.. Так я побіжу! Вибачте! — А сам думаю: «Ех, не знаєте ви, нічого не знаєте, куди я поспішаю. Якби знали, не те б заспівали»..
Глава XI
Цей пірат
З хвилюванням підпливав я до острова. І чим ближче підпливав, тим сильніше билося моє серце: живий чи неживий, живий чи неживий…
І раптом — ого — го — го — го — го!.. Я побачив Кукурузо. Живий і неушкоджений стояв він на березі, висунувши з кущів голову, і радісно усміхався мені. Тільки ніс у нього був облуплений, і праву щоку навскоси перетинала свіжа подряпина. Але що таке подряпина на щоці такого геройського хлопця, як Кукурузо? Ніщо! Коли я пристав до берега, мені хотілося кинутися і обійняти його на радощах, але я стримався. Я лише штовхнув його в плече і спитав:
— Ну як? Як ти тут?
— Нічого, — ляснув він мене по животу і одразу додав, взявшись рукою за щоку і похитуючи головою: — Тут таке було — о-о…
— Що?! — Запитав я як ні в чому не бувало, ніби й не підозрював нічого.
— Та все одно, ти не повіриш, подумаєш, що я брешу…
— Ну?
— Пірати на мене напали вночі. Ось тобі й ну! Бився я. Так бився, як ніколи в житті! Думав, що загину. Ось бачиш… — Він тицьнув пальцем у подряпину на щоці, потім задер сорочку і показав синець на боці.
— Ну? Ну? — З нетерпінням запитав я. — Як же це було?
— Почекай. Я все по порядку… — І Кукурузо почав розповідати мені те, що ви вже знаєте.
Коли ж він дійшов нарешті до опису бійки з незнайомцем — як той брикнув Кукурузо, як потім впав на нього і почав дряпатися, — у мене в животі раптом щось засміялося, прощекотало в горлі і вирвалося з рота коротким хихикаючи. Кукурузо ображено хмикнув:
— Ти що — дурний? Тобі, звичайно, смешочкі. Спробував би ти.
— А ну повтори ще, як все було — про цю бійку, — попросив я. Кукурузо повторив. Я похитав головою, зітхнув і сказав:
— Це я був.
Кукурузо вирячився на мене як баран на нові ворота, потім мовчки склав дулю і підніс до мого носа:
— На!
Я відвів його дулю і повторив:
— Це точно був я… Дивись. — Я відвернув штанину і показав на нозі під коліном здоровенну садно. — Твоя робота.
І я розповів йому все, що трапилося зі мною цієї ночі. Кукурузо тільки очима кліпав.
— Так виходить, що це… що це… ми з тобою билися?… А мені здалося, що був хтось здоровенний такий…
— А мені, думаєш, немає. Прямо велетень! Ми глянули один на одного і засміялися.