Нiчого особливого (на украинском языке)
Шрифт:
– Очевидно, за допомогою цих кнопок ми можемо оглянути ракетоплан не лише ззовнi, а й зсередини, - висловив припущення Поляков.
– Давайте спробуємо...
В цю мить чиясь важка рука лягла на плече Берданова. Вiн обернувся й закляк вiд подиву. Перед ним стояв високий марсiянин, одягнений у мiцний металевий скафандр. Крiзь вузьку прозору щiлину в шоломi на Берданова дивились уважнi голубi очi.
Першим опам'ятався Поляков.
–
– Стривайте, професоре, - перебив його Берданов.
– Таж вони не розумiють нас..
Вiн показав марсiяниновi три пальцi. Той здивовано подивився на нього i заперечно покрутив головою. Берданов ще раз пiдняв три пальцi вгору, загнув одного i показав на себе. Марсiянин зрозумiв. Кивнув головою. Берданов загнув другий палець i показав на Полякова. Марсiянин знову кивнув. Третього пальця Берданов не згинав. Вiн повернувся в бiк зачинених дверей до холодильного вiдсiку i показав туди рукою. Марсiянин пiдiйшов до дверей, непомiтним рухом руки розчинив їх i жестом запросив Берданова йти услiд за ним. Берданов пiдiйшов до шафи, в якiй вони з Поляковим бачили замороженого Никодимова, i показав марсiяниновi на третiй палець. Той зазирнув у скляне вiчко, угледiв порожню шафу i повернувся до двох марсiян, що невiдомо коли з'явились на порозi. Нi Поляков, нi Берданов не чули розмови марсiян. Жорсткий скафандр не пропускав звукiв. Зазирнувши ще раз у холодильну шафу, марсiянин взяв Берданова i Полякова за руки i впевнено повiв їх. Перед ними, мов за помахом чарiвної палички, вiдчинялись усi дверi вiдсiкiв. Вони пройшли в носову частину ракетоплана i потрапили в жилий вiдсiк.
Марсiянин сiв на м'яку постелю, прикрiплену до стiни, швидким рухом скинув з голови шолом, потiм скафандр i бездоганно чистою росiйською мовою сказав:
– Чого ж ви стоїте? Сiдайте!
Берданов i Поляков отетерiли. Перед ними був молодий блакитноокий чоловiк рокiв тридцяти двох. Вiн провiв рукою по стомленому обличчю i повторив:
– Ну сiдайте ж!
Поляков сiв, але тут же спитав:
– Хто ви?
– Такi ж радянськi люди, як i ви, - стомлено вiдповiв блакитноокий "марсiянин".
Поляков розсердився:
– Тодi для чого вся ця комедiя? Навiщо ви заморозили Никодимова? Чому так довго нiчого не казали нам?
– Сергiйку!
– звернувся блакитноокий до одного з своїх товаришiв. Поясни їм усе. Я пiду посплю Видно, перевтома.
По цих словах
Той, кого вiн назвав Сергiйком, сiв на його мiсце.
– Даремно ви на нього так напали. Сьогоднi вiн кiлька разiв спускався на велику глибину.
– Де ж ми перебуваємо, нарештi?
– Та не хвилюйтесь, усе гаразд, - вiдповiв Сергiй.
– Ви випадково потрапили на дослiдний ракетоплан, який випробовується перед польотом до зiрки Тау iз сузiр'я Кита. Наш екiпаж уже зробив декiлька польотiв навколо Землi. Тепер ми вiдпрацьовуємо посадку на нову планету.
– Чому ж у морi?
– За припущеннями декого з учених, поверхня однiєї з планет Тау суцiльний океан. Можлива посадка в воду.
– А вашi "акули"?
– Це електроннi розвiдники. Вони приносять нам експонати i теж проходять випробовування.
– Навiщо ж вони захопили нас?
– На себе нарiкайте. Ви запливли надто далеко вiд берега i потрапили в зону дiї наших "акул". А ми в цей час були за бортом корабля. На ракетопланi лишався самий лiкар. Вiн термiново викликав нас. З вами вiн не зустрiвся, бо клопотався бiля Никодимова.
– До речi, що з ним?
– Наш лiкар зробив усе, що слiд. Вiн у вiдсiку-iзоляторi, i зараз йому нiщо не загрожує. Сьогоднi полежить у нас, а там вiдправимо його на берег. Вам доведеться залишити ракетоплан без нього, - сказав Сергiй.
Високий юнак пiдiйшов до нього i поклав йому на плече руку. Сергiй обернувся.
– Уже час?
Той мовчки кивнув у вiдповiдь.
– По вас прибув прикордонний катер, - сказав Сергiй.- Ходiмте...
Минуло пiвроку. Якось уранцi професор Поляков за звичкою розгорнув свiжу газету. У вiчi впав великий заголовок:
"Повiдомлення ТАРС.
Про полiт радянського космiчного корабля до зiрки Тау iз сузiр'я Кита".
Поляков швидко пробiг очима текст повiдомлення:
"Сьогоднi о 5 годинi 33 хвилини за московським часом радянський космiчний корабель стартував до зiрки Тау, що в сузiр'ї Кита... Самопочуття екiпажу чудове... З екiпажем пiдтримується стiйкий радiозв'язок..."
Далi професор Поляков не змiг читати. Вiн раптом згадав стомленого командира ракетоплана, потiм дебелого балакучого Сергiя, уявив їх у кораблi i тихо прошепотiв:
– Ну, що ж... Нiчого особливого...