Обитель героїв
Шрифт:
Коли вігіла зникла за щільними шторами, що відокремлювали камори жреців від обробної, отрок довго дивився їй услід.
Давнього друга, у минулому – коханця, Анрі знайшла в третій із кухонь. Хаґен Румольт, якого за кощаву статуру прозвали Шворнем, чаклував над пловом з курдючної оболонки барана. Рідкісний, напівзабутий рецепт. Смак плову давав ворожбитові змогу просмакувати доленосний букет по трьох ввідних відтінках, але недосвідчений гаруспік ризикував заворотом кишок.
– Серйозний клієнт, Хаґене?
– Це ти, Мантикоро? Почекай, я зараз…
Худющий Шворінь не обернувся, захоплений
Тепер можна було годину відпочивати.
– Синдик Гільдії Золотарів спадкоємця женить. Щодо нареченої сумнівається. Просив, щоб з пікантними подробицями…
Щодо пікантних подробиць Анрі вже зрозуміла з кількості барбарису. Ще вона зрозуміла, що синдик-золотар не довіряє чоловічій силі синочка, про що Шворінь волів змовчати.
Таємниця ворожби над усе.
– Хаґу, в мене до тебе прохання, – вігіла розуміла, що один з найкращих гаруспіків Реттії дуже зайнятий. Великий Гаруспіціум працював без вихідних, але якщо сам Хаґен ворожить над курдючним пловом для багатенького золотаря, значить, у золотаря є сильні покровителі. – Треба поворожити на ідентифікат. Яскраво виражена фактура власника, некроманта Кристофера Форзаца, але я допускаю й нашарування…
Вона дістала з сумочки перепелине яйце, загорнуте в хустку з найтоншого батисту. Чаровий відбиток мана-фактури записів, знятих з обсервера, був заздалегідь вбудований у жовток яйця. Яєчна шкаралупа в перепілок, як відомо, в півтора раза тонша, ніж у інших птахів, і підвищена крихкість давала змогу чаровому відбитку «дихати» від доби до двох, без ускладнень.
– Мені зайти надвечір – доповісти? У Трибунал? Чи до тебе додому?
Шворінь двозначно кахикнув, беручи яйце та уважно розглядаючи його на просвіт.
– Я сама зайду, завтра, – розсміялася у відповідь Анрі. – Тут і доповіси, на обробному столику. Залишки після ворожби можеш переслати спадкоємцеві твого завбачливого синдика…
Обоє знали, що, крім описаних властивостей, перепелині яйця рекомендовані молодятам напередодні шлюбної ночі.
* * *
Вийшовши з таємних дверцят Гаруспіціуму та розкланявшись із дверним молотком, вігіла побачила видовище, що вразило її до глибини душі. Якийсь старий – величезний, кощавий, сивий як лунь – гладив Гіббуса по голові і навіть чухав за довгим вухом. Замість того, щоб відповісти нахабі як належить, віслюк блаженно форкав, намагаючись піймати губами вухо старця.
Дресирована гарпія, навчена співати дітям колискової, справила б на Анрі менше враження.
– Світлої мани! – звернувши увагу на жрецьку накидку, привіталася вона суворим тоном. Суворість здебільшого адресувалася зрадникові-Гіббусу. Мало я тебе гладила-чесала, ренегате?!
– Навзаєм, пані Кукіль.
Старий обернувся до Анрі й заходився зосереджено підкочувати рукави сорочки, і без того засукані по лікоть. Під поглядом його бляклих, льодистих очей вігіла відчула себе юною дівчинкою і добрячою твариною, набагато гіршою за розімлілого віслюка. Сто разів збиралася забігти в Універмаг,
– Я рада вас бачити, наставнику Лацій. Слово честі, рада. Знаєте, я…
– Знаю, дитя моє, – лагідно відповів старий жрець. – Я всіх вас знаю. І ніколи не ображаюся. Ми – мантики, для нас майбутнє – мовчазний приятель, потайливий, але рідний… Чи ж можна ображатися на витівки, про які знаєш заздалегідь?
А пам'ять відгукнулася давньою луною:
«Шматок пастиря – це яловичина!.. Неуки, вас самих давно пора оббілувати…»
– Ви привели сюди залікову групу?
– Я тут працюю. Четвертий рік. В Універмазі залишив кілька годин і екстернатуру. Колегіум Волхвування довірив мені представляти Раду Колегіуму у Великому Гаруспіціумі…
Перш ніж вігіла кинулася вітати наставника з підвищенням, Лацій Умбрус спокійно додав:
– Мій нинішній профіль – глобальна семантика.
Замість поздоровлень Анрі дивом вдалося стримати співчутливу репліку.
Овал Небес! – навіть зуміла не змінитися в обличчі.
Семантика як розділ Високої Науки займалася призначенням тонких зв'язків між знаком – словом, пасом або руною – і явищем дійсності, яке цей знак символізувало, концентруючи в собі. Зв'язків була сила-силенна, кожен мав персональне призначення, що розпадалися на сотні в'юнких значень-фрагментаріїв, на тисячі крихітних значків-«семочок» … Від ядра найпростішого закляття назовні тяглися сотні ниток, глузливо вібруючи непрямими асоціаціями. Досвідчений семант нагадував мудрого сороконога з казки «Пень дядечка Гримуальда» – досконало вивчивши анатомію кінцівок, написавши томи дисертатів про механізм ходьби з вискоком та бігу підтюпцем, цей мудрець усе життя пролежав на порохнявому пні, задерши чотири десятки власних кволих ніжок до неба.
«Емотивна коннотация любовних замовлянь».
«Денотативний макрокомпонент руни Цибуля».
«Сигнифікат базових прокльонів».
Зубодробильні лекції з теормагу Анрі згадувала зі здриганням.
Уже перейшовши в Тихий Трибунал, після вдало розкритої «Справи про тенора-зломщика Джельсоміно» вона зрозуміла: практикуючі маги ставляться до семантики, як голосисті співаки – до сольфеджіо. На словах (особливо – на іспитах і заліках!) визнаючи виняткову важливість теорії, насправді вони віддавали перевагу конкретним діям. Маги міняли світ; семанти пояснювали, як і чому це відбувається. їхня здатність до аналізу у зворотній пропорції залежала від рівня особистої мани: що менше її накопичувалось у семанта, то вірніше він уловлював призначення тонких зв'язків.
Слабкість слугувала за інструмент.
Ювеліри часто короткозорі.
Глобальна семантика, що займається загальними призначеннями зв'язків світобудови, була синекурою для відставних професорів, чий вік уже не дозволяв прямо працювати зі струнами долі. Час немилосердний. Шамкаючи та бризкаючи слиною, пристарілі глоба-семанти, у минулому – світочі Високої Науки, роками сперечалися про вплив фонетичної оболонки слова «черепаха» на деформацію панцира Великої Черепахи, яка за мільярд років неодмінно призведе до світотрясіння.