І один у полі воїн
Шрифт:
— Отже, ми можемо забирати своїх?
— Тепер можете.
Взявши ноші з графом, Генріх і Матіні почали обережно спускатися вниз. Функ забіг збоку, силкуючись їм допомогти. Штенгель байдуже поплентався ззаду. Він не отямився гаразд — очевидно, після хвороби він все ще почував себе зле.
Коли вони відійшли від скелі метрів на сто, ззаду почувся голосний посвист. До нього приєднався другий, третій. За мить свистіли, сміялися, вигукували вже всі колишні заложники Функа.
Лише тепер Штенгель остаточно прийшов до пам'яті. Підбігши до Генріха, він вихопив з його руки
— Функ, ставайте попереду і беріться разом з Матіні! — тоном начальника наказав він і, повернувшись до Генріха, з несподіваною теплотою в голосі сказав: — Ви вдруге врятували мені життя, бароне, тому я не хочу, щоб ви наклали своїм. Чуєте, як вони лютують?
Вчотирьох вони швидко донесли ноші до машини і за якихось двадцять хвилин були у Палермо. Тут Функ вийшов, а на його місце, між графом і Штенгелем, сіла Марія-Луїза.
Більше не затримуючись, машина поїхала на Кастель ла Фонте.
ВІДПЛАТА
Лист, надісланий Генріхом мадам Тарваль, повернувся назад з незрозумілою позначкою: «Адресат вибув».
Два коротеньких слова, написані байдужою рукою. Вони нічого не можуть пояснити, а тільки породжують тривогу і збуджують свіжий біль. Ось і перерізано ще одну ниточку, яка зв'язувала його з минулим! І він ніколи не матиме фото Моніки, про яке просив мадам Тарваль. «Адресат вибув»… Напевне, з таким написом повертались і листи, надіслані на ім'я самої Моніки її друзями, поки вони не дізнались про її смерть. Як це страшно!
Генріх ховає конверт у шухляду стола, але два чітко написаних слова — «Адресат вибув» — стоять перед його очима. Моніка теж «вибула». Можливо, це саме слово вписав проти її прізвища у своїх списках Міллер. Не міг же він написати «вбито», діставши спеціальні вказівки від Бертгольда з цього приводу. Яка нестерпна мука думати про це, щодня бачити Міллера, вітатися з ним, приязно розмовляти! І завжди, завжди відчувати цей невщухаючий біль у серці.
Кажуть, час гоїть рани. Ні, їх гоїть не час, а робота. Він переконався в цьому. Йому значно легше, коли він діє, коли всі свої думки він спрямовує на те, щоб якнайскоріше вирвати у ворога його таємницю. Його не обмежили часом, зваживши на особливу трудність завдання. Але він сам знає, що діяти треба швидко, бо від його дій залежатиме життя сотень тисяч людей. А зроблено ще так мало! Поки пощастило встановити лише адресу заводу. Може, щось нове дасть йому сьогоднішній візит до Штенгеля?
Так, Штенгель запросив, нарешті, обер-лейтенанта фон Гольдрінга до себе в гості! Після того, як Генріх витяг його з річки, а особливо після історії з обміном заложниками, майор Штенгель почав ставитись до Генріха з підкресленою приязню. Майор жив на одній з найбільш затишних вуличок містечка, в особняку інженера Альфредо Лерро, у якого він наймав дві кімнати.
— Чим менше люди знатимуть про цього Лерро, тим краще, — пояснив Штенгель своєму гостю, коли Генріх поцікавився особою його хазяїна.
— Очевидно, якась персона грата? Недурно біля його дому чергують два автоматники!
— Мені
— Стривайте, це не та сім'я, де так чудово готують рибні страви? Ви обіцяли познайомити мене і почастувати маринованою фореллю.
— Треба про це домовитись з синьйорою Софією, вона любить порядок у домі.
— Синьйора Софія? Вона гарненька?
— Надто вже хоче вийти заміж, а я таких боюся, тому й не роздивився гаразд. А втім, здається, нічого. Тільки дуже балакуча. Цілковита протилежність батькові — той здебільшого мовчить. Якщо не зачепити теми про іхтіологію. Це, мабуть, єдине, що його цікавить на світі. Крім техніки, звичайно. Тут він просто кум королю, і на заводі з ним носяться, як з писаною торбою!
— Так коли я все-таки покуштую форель? І познайомлюся з синьйорою Софією? Без жіночого товариства якось обростаєш мохом. Марії-Луїзн я не рахую, бо вона просто зачарована вами, бароне, і на нас, грішних, не звертає уваги. І я дивуюсь, що ви так мало на це зважаєте. Адже гарна жінка!
Штенгель поморщився:
— Вона італійка. А я хочу, щоб у жилах моїх дітей текла чиста арійська кров.
— А замок і всі маєтності вас не спокушають? Що ж до крові, то вона у неї, як і у нас з вами, голуба. Старовинний аристократичний рід!
— Я майже зв'язаний словом з іншою і, по щирості сказати, останнім часом, коли події почали обертатися проти нас, сам починаю вагатися. Може, справді, краще обрати цю? Принаймні буде надійний притулок і якийсь цілком певний капітал у руках — нерухоме майно і земля завжди лишаються цінністю. У тої, правда, зв'язки… Але на біса вони здадуться, якщо все завалиться! Ви розумієте, я з вами говорю відверто і сподіваюся, що все лишиться між нами…
— Ви ображаєте мене цим попередженням. Є речі, зрозумілі самі собою!
Остаточно заспокоївшись, майор Штенгель ще довго мучив Генріха, звіряючи свої сумніви. Барон високо цінував свою персону і явно боявся продешевити.
Пообіцявши майору прийти наступного вихідного дня на обід, Генріх відкланявся і вийшов. Холодний осінній вітер жбурляв в обличчя мокрий сніг, і Генріх пошкодував, що не наказав Курту почекати біля штабу. Тепер доведеться йти до замку пішки. Зайти хіба до Міллера і попросити машину? Ні, краще ще поблукати і навести лад у своїх думках.
Виходить, що синьйор Лерро і є та особа, якою треба зацікавитись насамперед. З ним носяться на заводі, за його безпеку Штенгель відповідає головою. І вхід до особняка Лерро охороняють не есесівці Міллера, а люди з внутрішньої охорони заводу, особливо довірені. Треба познайомитись з Лерро і викликати його на розмову. Для цього варт прочитати хоча б усі книжки по іхтіології! Напевно в бібліотеці графа є такі. Виходить, форель ще не відіграла своєї ролі, а, як казкова золота рибка, ще раз стане йому в пригоді!