І один у полі воїн
Шрифт:
— Невже в Бонвілі і досі неспокійно? Ви так рішуче взялися після вбивства Гартнера за слідство, і я думав, що макі відчують, нарешті, тверду руку. До речі, вбивцю Гартнера так і не знайдено?
— Поки тяглося слідство, макі висадили в повітря весь ресторан, і це остаточно заплутало сліди. Можливо, в приміщенні було закладено кілька мін уповільненої дії, і Гартнер лише випадкова жертва… Взагалі, набридло це мені до біса! Не встиг приїхати сюди і відразу з головою занурився в ті ж таки справи, від яких гадав утекти. Така, видно, наша доля!
— Це правда,
— Після того вбито ще кількох. Просто не доберу, звідки ці кляті гарібальдійці про них дізнаються…
— Пробачте за нескромне, може, запитання: з своїми секретними співробітниками ви зустрічаєтеся в приміщенні служби СД?
— Боронь боже! Коли вербуємо — викликаємо до себе, але після того, як агента вже завербовано… Для зустрічей з ними існує спеціальна квартира.
— Перший забитий агент знав цю квартиру?
— Так. Кубіс і Міллер з ним зустрічалися там досить часто Це був один з найактивніших наших агентів серед гарібальдійців.
— За ним могли простежити, коли він ішов на явку, і таким чином дізнатися про адресу квартири! Нарешті, він міг при знатися, коли партизани його викрили.
Лемке зупинився, вражений простотою припущення.
— Дізнавшись про адресу цієї квартири, партизани простежили за тими, хто туди ходить. І відправили на той світ ще кількох агентів, яких Міллеру з таким трудом вдалося завербувати. Невже ні вам, ні Кубісу не спало на думку, що після вбивства першого агента явочну квартиру треба змінити?
Лемке зблід.
— Розумієте, його знайшли біля будинку служби СД, і якось випало з голови… Адже я тут ще так недовго…
— Та це ж звичайна азбука! Не треба знати місцевих умов, а просто логічно мислити… Коли б не моє хороше до вас ставлення, я б обов'язково написав Бертгольду про це, як про анекдот, який…
— Всі люди помиляються, бароне! І коли кожну їх помилку… виносити на суд начальства…
— Я ж вам сказав, що не писатиму Бертгольду. Хоча, коли б не ви, я б навряд чи змовчав. Адже зараз добре налагоджена агентурна сітка серед італійців нам потрібна, як повітря! Та врешті-решт і міркування родинного порядку. Бертгольд мене всиновив, він мій майбутній тесть, і його службові інтереси мені, цілком зрозуміло, близькі. Адже він відповідає за свою ділянку роботи перед фюрером! — Генріх сказав це так набундючено, що сам ледве не розсміявся.
Але Лемке було не до сміху. В штабі Північної групи, перед тим, як він мав виїхати сюди, його вводили в курс обстановки і особливо підкреслили, що створенню агентури серед місцевого населення штаб групи надає особливої ваги.
«Пам'ятайте, — говорив геру Лемке його прямий начальник, — зараз, коли на території Італії точиться війна, треба знати, чим дихає кожен італієць. Адже наші противники будуть серед них шукати собі і розвідників, і помічників!»
І після всіх цих попереджень він не зберіг навіть того, що придбав Міллер, провалив агентуру! Бажаючи познайомитися з кожним агентом особисто, він викликав протягом останніх днів мало не всіх, хто значився в списках.
—
Генріх посміхнувся. Він зрозумів, що переляканий Лемке хоче продовжити розмову за пляшкою вина.
— Яв ресторан не ходжу. Харчуюся в замку.
— Тоді, може, дозволите колись захопити пляшку-другу і завітати до вас?
— А коли зробите це зараз?
— Ні, зараз доведеться повернутися до себе на роботу, дати деякі розпорядження.
— Про явочну квартиру?
Відчувши іронію в голосі Генріха, Лемке почервонів, але втримався від гострої відповіді.
— Так, з цим треба поспішати. Дуже вдячний, що ви подали мені цю думку. І сподіваюсь, що все лишиться між нами
— Ми вже про це домовились…
Повернувшись додому, Генріх знайшов у себе в кабінеті Кубіса.
— Мусив супроводжувати графиню і вирішив вас зачекати, — пояснив він. — А даремно ви не поїхали з нами, вийшла чудесна прогулянка. І коли б мені не доводилося упадати за цією нудною, як заупокійна меса, синьйоритою..
— Це ви так про свою майбутню наречену?
— Слухайте, Генріх, я боюся, що не витримаю! І хто це сказав, що італійки сповнені вогню, грації, такої любої серцю мужчини грайливості? Та вона прісна, як…
— Зате має непоганий посаг…
— Це та якість, що може зробити кожну жінку чарівною… А в чому ж він полягає?
— Точно я ще не знаю. Але синьйор Лерро мені натякнув, що він дуже добре забезпечений.
— Ну, чорт з нею! Заради забезпеченого тестя варт позалицятися. Сподіваюсь, він не скривдить своєї донечки. Але ж нудно, до чого нудно, якби ви знали, Генріх! Як, по-вашому, довго це має тягтися?
— Це залежить від враження, яке ви справили, і від вашої поведінки. Сподіваюсь, мені не доведеться вас повчати, як себе тримати і що робити? Покладаюсь на ваш досвід у поводженні з жіноцтвом. Певен, що він чималий!
— Але не з таким сортом жінок! Я, знаєте, волів влаштуватись так, щоб мати якнайменше клопоту. Усі ці прелюдії., я навіть не уявляю, з чого тепер почати!
— З квітів. Це ж, можна сказати, класичний прийом! Від завтрашнього дня щоранку надсилайте квіти…
— Щоранку? Так я старцювати піду через самі букети! Та де я візьму на них грошей?
— На квіти дам, тільки не вам, а вашому денщикові, бо ви однаково проп'єте. А мені, по щирості признаюся, субсидувати вас все важче. Сім тисяч марок чимала сума. І коли я не наполягаю на негайному їх поверненні, навіть позичаю ще, то роблю це лише тому…
— Зрозуміло! Ви зворушливо терплячі. А я буду зворушливо чесним Як тільки одержу посаг, першим моїм рухом буде витягти сім тисяч марок і з низьким уклоном повернути вам. Доброчинність тріумфуватиме, розкаяний грішник впаде до ніг свого благодійника, публіка витягатиме носовички і витиратиме очі! А щоб тріумф доброчинності був ще разючішим, чи не збільшите ви вищезгадані сім тисяч ще на п'ятдесят марок? Згодьтеся, мені, як ніколи, потрібні зараз ліки, що підвищують тонус життя!