І один у полі воїн
Шрифт:
Перевірте, — спокійно кинув Лемке.
Гольдрінг здивовано глянув на нього.
Але слово «перевірте», виявляється, було сказано не йому, а тому лейтенантові, що вийшов з-за портьєри і зник за дверима.
«Вражає несподіванками! Ну що ж, буду чекати дальших», — подумав Генріх і посміхнувся. Лемке не зводив з нього погляду.
— О якій годині ви обідали?
— Завжди о першій.
— А закінчували?
— Коли як, залежно від апетиту і якості страв у ресторані.
—
— Не пам'ятаю.
— Де ви були під час вибуху?
— За кілька кроків від вхідних дверей, я йшов додому.
— У скільки хвилин на третю стався вибух?
— Не знаю, я не глянув на годинника. Але коли я прийшов до готелю, було без п'яти три.
Майор посміхнувся.
— А чи не здається вам, Гольдрінг…
— Гер фон Гольдрінг! — поправив його Генріх.
Лемке рвонувся на кріслі, ніби хотів підвестися, очі його, маленькі і злі, вп'ялися в Генріха. Той, не приховуючи свого презирства, дивився на Лемке.
«А може, вже досить гратися? Доведеться обмежитися майором і першими двома чи трьома, які кинуться на допомогу… А дві кулі треба лишити для себе… Запас не завадить!.. Ні, ще почекаю».
Генріх поклав на попільницю недокурену сигару і витяг з кишені нову.
«Хай звикне, що я часто посилаю руку до кишені!»
— Гер обер-лейтенант, здається, нервує? — в голосі Лемке звучить не іронія, а неприховане глузування.
— Не нервую, а лютую, — поправив Генріх.
— А чи не здається вам дивним, що офіцер, німецький офіцер, — підкреслив Лемке, — прибув на місце вибуху і забув глянути на годинника, хоч напевне знав, що це немаловажна подробиця.
— Я не сподівався, що буду єдиним джерелом, з якого ви сподіваєтеся дістати відомості про час вибуху.
— О ні, у нас джерел багато, принаймні більше, ніж ви гадаєте!
— Тим краще для вас.
— А для вас?
— Не чіпляйтеся до слів!
— Документи на стіл! — щосили вигукнув Лемке. стукнувши по столу.
«Кінець! Тепер саме час. Інакше можна запізнитися» Генріх, як і Лемке, підвівся з крісла, поклав сигару на попільницю і поволі розстебнув ґудзик мундира, щоб дістати документи.
«Коли він їх роздивлятиметься, буду стріляти», — вирішив він і сам здивувався, який він спокійний зараз, коли йому лишилося жити навіть не хвилини, а секунди.
Генріх витяг книжку і поклав її на стіл.
«Зараз, коли він над нею схилиться…»
Але Лемке, взявши документи, не став відразу ж їх розглядати. Обидва вони стояли один проти одного і, не приховуючи люті, дивилися один на одного.
Двері безшумно відкрилися, і на порозі з'явився той лейтенант, що виходив з-за портьєри. Лемке запитливо глянув на нього.
— Підтверджує! — тихо промовив
«Ще один кандидат у покійники… Доведеться почекати, коли він вийде з-за спини, хоча, якщо діяти швидко…»
— Лейтенант Гольдрінг, за віщо ви одержали залізного хреста другого ступеня?
— Не ваша справа!
«Тепер однаково… Хай цей лейтенант трохи все-таки підійде, тоді!»
— Перевірте документи, гер лейтенант! — сердито кинув Лемке.
Він, як і раніше, не зводив очей з Генріха, але тепер засунув руку в шухляду.
«Невже здогадався і взяв пістолет з шухляди?» — жахнувся Генріх.
Лейтенант підійшов до стола, взяв документи Гольдрінга і відійшов убік.
Генріх поклав руку в кишеню. Лемке здригнувся і весь напружився. Генріх спокійно витяг пачку сигар.
— Гер майор! Гер майор! — в голосі лейтенанта чулися і здивування, і переляк водночас.
— Що сталося? — на якусь мить відвернувся Лемке вбік. «Стріляти! Негайно стріляти! Але що це з лейтенантом?» Лейтенант, що перевіряв документи, мовчки подав розгорнуту книжку Гольдрінга майорові.
Там лежала фотографія генерал-майора військ СС Бертгольда з написом: «Генріху фон Гольдрінгу від батька».
— Гер генерал-майор Бертгольд ваш батько?
Очевидно, постріл, який мить тому хотів зробити Генріх, був би меншою несподіванкою, ніж ця фотографія.
— Це ваш батько?! — повторив приголомшений Лемке.
— Досить комедії! — Гольдрінг схопився, мов божевільний. Коробка з сигарами Лемке полетіла в куток кабінету. — На якій підставі ви будите мене серед ночі і тримаєте вже більше години на допиті?!
— Але, гер Гольдрінг…
— Ніяких «але». Негайно машину і відвезіть мене в готель. Завтра ж Бертгольд знатиме про це!
«Наступ! Тільки наступ! Одчайдушний і нестримний, як годиться юному синові гестапівського генерала».
— Але ж забитий оберст Гартнер був офіцером для доручень генерала Бертгольда, — пробелькотів Лемке.
— Без вас знаю!
«Так я можу відправити на той світ і своїх можливих родичів, — Генріх відчув, як безмежна, невимовна радість заповнює його всього… — А може, не варт передавати куті меду? Чорт з ними, з цими йолопами!»
— Але ж ми не знали цього! — втрутився лейтенант.
— Чарку коньяку! — Генріх впав у крісло. Йому здавалося, що ще мить і він на весь голос розрегочеться або заспіває свою улюблену пісню отут, у кабінеті гестапівського слідчого. Він прикрив долонею очі, щоб вони не виказали його радості.
— Гер барон! Гер барон! — почув він тихе і поштиве.
Генріх відвів руку. Перед ним стояв лейтенант і тримав у руках піднос і на ньому пляшку коньяку і кілька чарок. Пляшка була вже почата.