І один у полі воїн
Шрифт:
Гартнер діяв і поводив себе надзвичайно обережно. Після невдалої спроби макі висадити в повітря приміщення гестапо він працював невідомо в якому приміщенні, на вулиці з'являвся лише в супроводі автоматників-гестапівців і Дежене-Мейєра, якого від себе не відпускав ні на крок.
Обідав Гартнер в офіцерському ресторані «Савойя», який охоронявся вдень і вночі.
Потреба якнайскоріше ліквідувати Гартнера і Мейєра була очевидною.
Генріх так замислився, що навіть не чув, як повернувся денщик.
—
— Усі рекомендують спеціальний ресторан для офіцерів «Савойя».
— Далеко до нього?
— На паралельній вулиці, навпроти.
За десять хвилин Гольдрінг уже був там. Ресторан раніше належав французові, але недавно колишнього господаря заарештували, а ресторан віддали інвалідові-гітлерівцю.
«Вхід тільки для німецьких офіцерів», — прочитав Генріх на вхідних дверях, біля яких стояв вартовий.
За стойкою буфету він побачив товстого німця з густими рудими вусами.
— Маю честь говорити з господарем ресторану? — запитав Гольдрінг.
— Так точно, гер обер-лейтенант! — по-військовому відповів той. — Швальбе, власник ресторану.
— Я тільки-но приїхав, гер Швальбе, але встиг уже дізнатися, що найкращий в місті ресторан — це ваш. Сподіваюся, ви не відмовите тижнів два-три частувати мене своїми обідами?
— О, з радістю! Той, хто рекомендував ресторан, гарантую, не помилився.
— Тоді дозвольте познайомитися — обер-лейтенант барон фон Гольдрінг.
— Я щасливий мати таких високопоставлених гостей!
— То, може, для знайомства ми вип'ємо з вами по бокалу хорошого вина? — запропонував Гольдрінг.
— Вважатиму за честь! — Швальбе пошкутильгав до шафи — у нього замість лівої ноги був протез, — взяв пляшку вина і підійшов до столика, за який сів Гольдрінг.
Генріх витяг з кишені і поклав на стіл пачку хороших гаванських сигар.
— О, яка розкіш, — захоплено вигукнув Швальбе, беручи одну з них, — тепер не часто доводиться курити справжні гаванські сигари!
Генріх запалив одну сигару, решту підсунув Швальбе.
— Візьміть собі, я маю можливість діставати такі.
— Це для мене найкращий подарунок! Так довго ви гадаєте пробути в нас?
— Два-три тижні, а може, й місяць, — Генріх підняв бокал. Швальбе зробив те саме.
— Ваше здоров'я! — промовив Гольдрінг.
— За наше знайомство! — додав Швальбе. — Обіди, гер барон, ви будете замовляти, а столик чи окремий номер, виберіть самі.
— Обідатиму в окремому номері, і я хочу оглянути його зараз.
— Прошу! Он у ті двері, що за буфетом.
У супроводі господаря ресторану Гольдрінг опинився в довгому коридорі з великою кількістю дверей праворуч і ліворуч.
— Дозвольте зайти сюди? — запитав Гольдрінг, беручись за ручку перших дверей праворуч.
— Туди не можна заходити. Цей номер кожного дня, з двох годин
— Обідатиму я рівно о першій, але я звик не поспішати за обідом, отже, мені цей номер не підходить.
— То огляньте цей! — господар відкрив перші двері ліворуч — навпроти входу в номер Гартнера.
— О, це мене цілком влаштовує! — погодився Гольдрінг, окинувши оком добре умебльований номер.
Замовивши обід на завтра, Генріх пішов до готелю і весь вечір просидів дома, не стільки перечитуючи куплені газети, скільки обдумуючи план.
… Ранком другого дня Гольдрінг був у офіцера, який відав розподілом нової автоматичної зброї. Вислухавши Генріха і навіть не глянувши на наряд, він заявив, що не може назвати строку виконання наряду бодай орієнтовно. Але прозорий натяк на грошову винагороду значно пом'якшив неприступність офіцера. Коли ж Гольдрінг досить-таки безцеремонно поклав перед ним на стіл пачку новеньких банкнот, підкресливши, що це лише завдаток, офіцер став привітнішим і люб'язним.
— Два тижні, я гадаю, не буде задовгий строк? — догідливо запитав він Гольдрінга.
— Саме те, що треба!
Коли Гольдрінг за півгодини після розмови з офіцером подзвонив до Еверса і попередив, що, можливо, за два тижні «сигари буде куплено», той зрадів неймовірно.
— Нагорода, обов'язково нова нагорода, бароне, даю слово! — кричав у трубку Еверс.
О першій годині дня, хвилина в хвилину, Гольдрінг був у ресторані. Обід подавала німкеня, яка під подвійним шаром — фарби і пудри — намагалася приховати коли не руїнницький вплив часу, то наслідки бурхливо проведеної по ресторанах молодості.
Два-три компліменти, сказані Гольдрінгом, так припали до смаку офіціантці, що вона говорила без угаву, прозоро натякаючи на свою самотність. Коли, нарешті, вона забрала посуд і пішла, Генріх трохи відхилив двері в коридор і лишився в номері, помалу п'ючи коньяк.
За десять хвилин до другої, як показав годинник, два гестапівці зайшли до кабінету Гартнера і за хвилину повернулися в коридор. Побачивши відхилені двері протилежного номера, гестапівці без стуку зайшли до нього.
— Що означає це вторгнення? — сердито запитав їх Генріх.
— Гер обер-лейтенант! Ми зобов'язані перевірити ваші документи, — відповів старший з них, з погонами фельдфебеля.
Генріх вийняв офіцерську книжку і кинув її на стіл. Фельдфебель уважно прочитав першу сторінку.
— О, пробачте, гер барон, такий наш обов'язок! — з щирою поштивістю пробачився фельдфебель, повертаючи книжку.
— Гаразд. Але майте на увазі, що протягом двох-трьох тижнів я в цей час тут обідатиму, номер за мною.
— Будь ласка! Для нас це буде навіть зручно!