Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
— Закрийте двері на засув, — наказав Річард.
Солдати поквапилися послідувати його наказу.
Річард підійшов до вівтаря і зачинив відкриту скриньку Одена.
— О, це лише дрібниця, — Вимовив Джеган, посміхаючись. — Нічого не значущий маленький успіх. Але ми-то знаємо, що він нічого не міняє!..
Коли він, видавши утробний звук, запнувся, Річард витягнув руку:
— Дай йому сказати, Ніккі.
Вона змусила Імператора виступити вперед.
— Імперський Орден все ще тут і скоро наші солдати увірвуться сюди і розірвуть вас всіх на частини, — почав
— У Правди є свої прихильники — це ті, хто намагаються зрозуміти та усвідомити що відбувається навколо. У збочених ідей теж є невелика купка лютих фанатиків, які намагаються насадити свою віру, вселяючи страх в серця людей з допомогою насильства і за допомогою віри. Незамінні слуги такої віри — неприборкані, жорстокі війська. Неконтрольовані жорстокість і насильство можуть бути тільки породженням віри, суть якої виправдовує таку безглузду жорстокість. Така віра покликана лише для того, щоб виправдати всі ці безчинства.
Джеган почервонів:
— Ми робимо те, що вимагає від нас Творець. Відданість волі Творця — ось правда, ось єдиний моральний шлях у житті. Тільки неухильне слідування нашим благочестивим обов'язкам може врятувати нас і дарувати нам вічне життя. Ми заодно з самим Творцем, пускаючи кров таким безбожникам, як Ви.
— Ти хоч сам чуєш, що за нісенітницю ти несеш?
— Ти — дурень! Одна наша віра вже доводить, що правда на нашій стороні! Лише ми будемо щедро винагороджені в іншому житті за нашу відданість Творцеві! Ми його діти, і завжди будемо жити в світлі Його сяйва!
Річард зітхнув і похитав головою:
— Ніколи не міг повірити в те, що дорослі люди можуть справді вірити в такі дурниці!
Джеган люто заскреготав зубами.
— Убий мене! Я знаю, ти ненавидиш мене за те, що я чесно, з усією душею виконую свій обов'язок в ім'я вищого блага всього людства!
— Твоя роль на сцені цьому житті не така велика, як тобі здається, — вступила в розмову Ніккі. — Тобі не носити тернового вінка на голові: ти не загинеш смертю великого мученика, твоя безславна кончина не покриється нальотом благоговіння. Можеш не сподіватися. Ти — ніхто. Ти просто помреш і будеш похований. І більше не будеш представляти загрози для мирних, невинних людей. У майбутньому людства для тебе немає місця.
— Ви повинні привселюдно помститися мені, щоб це бачили всі!
Річард підійшов ближче до Імператора:
— Ти помиляєшся. У людей знайдеться безліч справ важливіших, як зазвичай і буває в житті, чи не так? Але от тільки до тебе їм не буде діла. Ти будеш для них лише пилом минулого — своїм життям ти не заслужив більшого.
Джеган спробував дотягнутися до Річарда, але Ніккі миттєво приборкала його, як дику тварину, скориставшись нашийником на шиї Імператора.
— Ти зарозуміло вважаєш, що сам багато кращий нас, але це не так. Ти теж всього лише нікчемне творіння Творця, якому він відвів трохи терміну в цьому
— Справедливість — не плід ненависті, це — радість всього людства! — Річард поклав руку на руків'я меча.
— Ти не можеш просто…
За сигналом Річарда, Ніккі пропустила магічний потік крізь нашийник. Чорні очі Імператора Джегана широко розчинилися, коли він відчув, як смерть наповнила його порожню оболонку. Не зробивши більше жодного подиху, він замертво звалився обличчям додолу.
Ніккі жестом вказала на бездиханне тіло Імператора кільком правоохоронцям Внутрішньої Гвардії:
— Здається, скоро тут буде і так достатньо трупів. Киньте його в загальну могилу з такими ж покидьками, як і він.
Так більше не стало Імператора Джегана, правителя Імперського Ордена. У точності так, як і говорив Річард: без будь-яких пишних церемоній. Так прийшов кінець «святу» жорстокості і приниження, тортурам і насильницькому насадженню вірувань Ордена. Відтепер люди будуть самі в змозі вибирати, у що вірити, а в що ні. Тепер для них немає перешкод. І це головне. А смерть Джегана — непомітна крапля в морі, не більше того.
Не затримуючись, Річард попрямував до кам'яного вівтаря, де лежали шкатулки Одена. Він витягнув меч. Особливий дзвін металу заповнив Сад Життя.
— Річард! — Тон голосу Зедда попереджуюче наростав, — Ти розумієш, що ти робиш?
Річард проігнорував свого діда. Замість цього він вдивився в очі Келен.
— Келен, ти зі мною?
Вона ступила ближче, і їх розділяло лише кілька кроків.
— Я завжди була з тобою, Річард. Я люблю тебе, і знаю, що ти любиш мене.
Річард закрив очі і завмер на мить. У нього не було вибору. Він повернувся до скриньок Одена і, закривши очі, підняв лезо і торкнувся ним свого чола.
— Меч, — прошепотів він, — Бережи сьогодні вірність Істині.
Він опустив Меч Істини і порізав руку зсередини, дозволяючи крові потекти по клинку, поки вона не закапала з кінчика леза.
Він поклав лезо на кришку скриньки, що стояла праворуч — ту, яку відкрила Сестра Юлія.
Лезо стало таким же чорним, якою була і сама скринька. Він відняв лезо — і воно повернуло собі свій колишній сяючий стан.
Він поклав Меч на скриньку зліва. І знову, лезо стало таким же чорним, як сам підземний світ. Він відняв його, дозволяючи лезу повернутися в його нормальний стан.
Річард глибоко зітхнув. Потім поклав площину меча на шкатулку по центру. Його наповнили думки про всіх безневинних людей, яким тільки й хотілося, що жити своїми власними життями. Він думав про Кару, про всіх інших Морд-Сіт, кого примусили вийти на грань безумства, щоб змусити їх служити тирану. Він думав про Ніккі, яка все своє життя була одержима ненавистю, яка спонукала її особисте життя принести в жертву збоченим віруваннями. Він подумав про Брюса, його лівофлангового нападаючого, який, усвідомивши, що сила можлива без ненависті, вибрав саме цей новий шлях.