Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця

Гудкайнд Террі

Але питання Джонрока було майже, як промінь світла в темному царстві. Річард поплентався назад у дальню частину фургона, пережовуючи яйце.

— Ти думаєш, я буду вибирати? — Нарешті спитав він. — По суті, — Річард прибрав руку, яка опиралася на коліна, продовжуючи жестикулювати з половиною яйця в ній, — ми можемо вибирати лише як нам жити, Джонрок. Але я не думаю, що так само ми можемо вибирати свою смерть.

Джонрок був здивований відповіддю.

— Ти думаєш, що у нас є вибір? Рубен, у нас

немає вибору.

— Ні, є, будь певен, — сказав Річард, не пояснюючи своїх слів, і проковтнув залишену половину яйця.

Джонрок підняв ланцюг, до якого був прикріплений нашийник.

— Як я можу зробити хоч якийсь вибір? — Він жестом вказав на табір, — Вони — наші господарі.

— Господарі? Вони вважають за краще не думати про себе, як про особистості, і жити під диктатом проповідників Ордена. Так що, вони теж не є господарями свого життя, як і ми.

Джонрок здивовано похитав головою.

— Іноді, Рубен, ти говориш безглузді речі. Я — раб. Я той, хто не може нічого вирішувати, але імперці аж ніяк не є такими.

— Є узи, набагато сильніші того нашийника, яким тебе прикували, Джонрок. Моє життя — це все, що у мене є. Воно в моєму розпорядженні, я можу віддати його в ім'я порятунку того, що ціную, чи того, хто мені сильно дорогий.

— Ті люди, — продовжував Річард, — вони жертвують своїм життям заради того, щоб приректи інших на страждання — вони вже мертві всередині, і немає в них нічого вартого того, що можна було би воскресити. Ти думаєш, це і є життя? Але я — ні. Вони носять ланцюги, в які самі себе закували, про те і не підозрюючи.

— Я прикидав, коли вони прийдуть убити мене, — сказав Джонрок, — Адже Імперський Орден виграв тоді. А я досі тут — хоч і на ланцюгу, але живий. І будь-яка спроба втекти буде коштувати мені життя.

Річард розжовував залишки яйця.

— Ми всі коли-небудь помремо, Джонрок, — всі. І ти хочеш сказати, що такий наш життєвий шлях? Зрештою, у нас є всього лише одне життя, іншого прожити нам не дано, і тільки це є особливо важливим.

Джонрок пережовував їжу, розмірковуючи. У підсумку, здавалося, він так і не зрозумів суті сказаного, коли з усмішкою вимовив.

— Добре, якщо у мене буде можливість самому вибирати свою смерть, то я б хотів, щоб це сталося під радісні крики натовпу вболівальників, який буде вітати гравця, що гідно відіграв матч.

Він ковзнув поглядом у бік Річарда.

— А ти, Рубен? Який був би твій вибір?

Думки Річарда були зайняті зовсім іншим — він розмірковував над більш важливими речами.

— Я сподіваюся, що мені випаде можливість подумати над цим питанням, але тільки не сьогодні.

Джонрок важко зітхнув. Варені яйця виглядали просто крихітними в його м'ясистих долонях.

— Може і не сьогодні, але я думаю, що це те саме місце,

де закінчуються всі ігри… Воно стане нашим останнім пунктом перебування в цьому світі, тут, в підсумку, наше життя і закінчиться.

Річард нічого не відповів, тому Джонрок продовжував, і його слова гулом лунали крізь шум проливного дощу.

— Я абсолютно серйозно, — він насупився, — Рубен, ти взагалі чуєш, про що я тлумачу? Чи ти досі мрієш про ту дівчину, яку, як тобі здалося, ти бачив учора, коли ми прибули в табір?

Річард усвідомив, що він постійно думає саме про неї, і усмішка не сходила з його обличчя. Незважаючи ні на що, зараз він справді посміхався.

Навіть, незважаючи на те, що Джонрок був абсолютно правий, кажучи, що вони, можливо, загинуть в цьому таборі, Річард все одно продовжував посміхатися. І він зовсім не бажав говорити про Келен з цією людиною.

— Я багато чого бачив по дорозі до цього табору.

— Вже зовсім скоро, після матчів, — сказав Джонрок, — і якщо все піде, як треба, у нас буде достатньо жінок. Зміїна морда це пообіцяв. Але поки що приїжджають тільки солдати, все більше і більше військових. І все одно, я вважаю, що вчора тобі привидівся привид чи фантом.

Річард пильно дивився в нікуди, киваючи.

— Я повинен тобі сказати, що ти вже не перший, хто думає, що вона лише фантом.

Джонрок відтягнув довгий ланцюг в сторону, щоб вона не заважала йому підійти до Річарда ближче.

— Рубен, тобі б краще бути напоготові, або нас уб'ють перш, ніж з'явиться шанс зіграти з командою Імператора.

Річард подивився на співрозмовника із задоволенням.

— А я думав, що ти вже готовий померти.

— Ні, я не хочу вмирати. Принаймні, не сьогодні.

— Ти на правильному шляху, Джонрок, ти зробив вибір. Навіть будучи прикутий, ти зробив свій перший крок до свободи: ти обрав життя.

Джонрок тицьнув своїм товстим пальцем у бік Річарда.

— Подивися сюди, Рубен. Якщо моє життя може обірватися на полі, під час гри в Джа-Ла, то я не хочу, щоб це трапилося через те, що твої думки витали десь у хмарах, в мріях про жінок.

— Я мрію тільки про одну, Джонрок.

Великий чоловік нагнувся, струшуючи з пальців налиплу шкаралупу від яєць.

— Я пам'ятаю. Ти казав, що бачив ту єдину, яку хотів би взяти в дружини.

Річард не став його поправляти.

— Єдине, чого я хочу, Джонрок, так це зіграти гідно, і, таким чином, отримати реальний шанс на матч з командою Імператора.

Джонрок знову розплився в усмішці.

— Ти насправді, думаєш це реально — перемогти команду Імператора Джегана, Рубен? Ти впевнений, що ми зможемо пережити подібного роду матч з цими людьми?

Річард розколов до ноги шкаралупу чергового яйця.