Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Лаура обережно підвела голову, щоб впевнитися.
Вона вказала пальцем у морок і одночасно обернулося так, щоб Дженсен могла почути її шепіт.
— Там.
Охоплена очевидним занепокоєнням Лаури, Дженсен акуратно витягнула шию і вдивилася у пітьму.
Могила була розкрита.
Величезний гранітний пам'ятник Натана Рала був зрушений убік. Світло, сяючи з-під землі, створювало м'яко палаючий маяк в темному серці зоряної ночі.
Дженсен, звичайно ж, знала, що це, насправді, не було могилою Натана Рала. Чого не можна було сказати про Лауру.
Раніше,
Натан і Енн повідали Дженсен, що захованим книгам було більше трьох тисяч років, і весь цей час вони охоронялися магією.
Дженсен не хотіла знати, що вона не володіє магією. Вона була від народження необдарованою, — дірою в світі, так її інколи називали, тому що володіючі магією були не здатні використовувати свій дар, щоб відчувати таких, як Дженсен. Вона була незвичайною людиною, вона була Стовпом Творіння.
Вона і всі люди Бандакара були Стовпами Творіння. У давнину з'ясувалося, що коли такий необдарований укладав шлюб зі звичайними людьми, тобто з будь-ким, хто володів хоча б найменшою іскрою дару, то дитина від такого союзу народжувалося без єдиної крихти магії.
Розповсюджуючись по світу, вони б весь час збільшували число позбавлених Дару. І тоді було прийнято рішення, що постійно зростаючу кількість від народження необдарованих необхідно зібрати разом і поселити їх окремо.
Позбавлені дару — така була особливість народження нащадків лорда Рала. Вони з'являлися на світ украй рідко, але одного дня ставали дорослими, і їх аномалія поширювалася в широких верствах населення.
Після того, як прабатьки людей Бандакара були вигнані в Старий Світ, кожну дитину Ралів перевіряли. Якщо з'ясовувалося, що народжена дитина позбавлена дару, то її негайно піддавали смерті, запобігаючи, таким чином, дальшому поширенню аномалії серед народу.
Дженсен — результат насильства Даркена Рала, ухитрилася уникнути фатальної долі.
Але Річард вважав цей закон мерзенним і не бажав робити подібних речей. Він щиро вірив, що Дженсен і подібні їй люди мають таке ж право на життя, як і він. Він дійсно був щасливий, дізнавшись, що у нього є зведена сестра, обдарована чи ні. Він зустрів її з розпростертими обіймами, а не з наміром убити, як вона чекала.
Річард скасував вигнання і звільнив людей Бандакара, давши їм право жити їх власним життям. З тих пір, як він став лордом Ралом, вони перестали бути вигнанцями і могли жити в світі так само, як і всі інші люди. Незважаючи на те, що це, в кінцевому рахунку, означало для існування магії, він зруйнував бар'єр, що відокремлював цих людей від решти світу.
Коли впав кордон, багато людей Бандакара були взяті в полон Імперським Орденом, і вивезені ним для створення раси, що допомогла б Ордену знищити магію.
Після того як Імперський Орден був вигнаний з Бандакара, багато з бандакарців зволіли поки залишитися на їх Батьківщині. Перш ніж вирішити, що їм робити, вони хотіли
Дженсен відчувала схожість з цими людьми. Будучи все життя в бігах, зі страху бути підданою смерті просто через своє народження, вона в деякій мірі страждала від такої форми вигнання.
Вона хотіла залишитися з цими людьми, і так як і вони разом дізнаватися про новий для них світ. Той початок, який спонукав їх до створення нового для себе життя, наповненого можливостями, пов'язував їх усіх.
Лаура явно відчувала страх, тому, що їх народ був знову під загрозою. Хоча з появою Імперського Ордена будь-яке життя перебувало під загрозою.
Дженсен не була впевнена в тому, хто зараз знаходився внизу, в підземеллі. Вона припускала, що це могли бути Натан і Енн, які повернулися, щоб знайти потрібні їм книги з прихованої підземної бібліотеки.
Ці книги, також були переправлені в потаємне місце за кордон, який ніхто не був здатний перетнути, поки його не зруйнував Річард.
Дженсен думала, що в гробниці так само може бути Річард. Натан, Енн і Том вже давно вирушили на його пошуки.
У тому випадку, якщо вони послідували за ним, і повідомили йому про підземне сховище книг, то можливо це він приїхав, щоб побачити древню бібліотеку власні очі, або він повернувся, щоб знайти небудь особливе.
Дженсен пристрасно бажала побачити брата знову. Ця думка змусила її затріпотіти від радості.
Хоча вона розуміла, що це може бути і хто-небудь інший, хто здатний заподіяти зло їм усім. Це припущення утримувало її від пориву кинутися в підземеллі.
Їй сильно хотілося побачити Річарда, але життя в бігах народило в ній загострене почуття обережності, так що вона нерухомо припала до землі і пильно спостерігала за будь-яким знаком, який підказав би, хто був внизу.
Вдалині, в безмовній темряві, часто кричали пересмішники, намагаючись перевершити один одного в нескінченному суперечці. Дженсен розуміла, що краще було б залишитися в укритті і почекати, поки хто-небудь не вийде з гробниці, але вона тривожилась, що люди повернуться з пошуків і ненавмисно виявлять їх. Так що вона вирішила, що оскільки вона спостерігає за виходом з підземелля, то буде краще послати Лауру знайти решту загону і попередити їх про невідомого самозванця.
Але перш ніж Дженсен встигла підповзти до Лаури і дати їй розпорядження, молода жінка раптово почала просуватися вперед. Мабуть, вона вирішила, що її чоловік може бути в підземеллі. Дженсен рвонула вперед і схопила жінку за щиколотку, але та звільнилася від захоплення.
— Лаура! Стій! — Прошипіла Дженсен.
Лаура проігнорувала наказ, швидко і легко пробираючись крізь суху траву. Дженсен негайно ж послідувала за нею, в тому ж напрямку між стародавніми похованнями, позначаючи розкиданий кругом нерівний грунт.
Суха трава виробляла занадто багато шуму. Лаура ж не особливо піклувалася про тишу. Дженсен була навчена ховатися від переслідувань своєю матір'ю, а Лаура нічого не знала про такі речі.
Недалеко попереду Лаура почала задихатися в сильному страху.