Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Аннеліна Алдурен завжди ставилася до того типу жінок, які нічим іншим, як своїм твердим поглядом могли змусити будь-кого вибовкати визнання. На новачків вона наводила жах, на молодих чарівників побожний страх, а більшість Сестер кидало в тремтіння перед нею.
Будучи молоденькою послушницею, Ніккі підозрювала, що самому Творцеві довелося б вести себе з великою обережністю і ретельно контролювати свої манери та поведінку в присутності грізної аббатиси.
— Ми отримали звістку, що ви тільки що прибули з Замку Чарівників, —
Враховуючи, що Натан був майже тисячолітнім, він, тим не менше, залишався міцним красивим чоловіком. Так само, як у всіх Ралів, у нього були схожі риси з Річардом, але додавався яструбиний вираз обличчя.
Але його очі були красивого блакитного кольору, в той час як у Річарда вони були сірі. Незважаючи на свій вік, пророк рухався енергійними, цілеспрямованими, великими кроками.
Число прожитих ним років, так само, як і у Ніккі, було доречним тільки для тих, хто весь цей час жив за межами магії Палацу Пророків.
Роки в палаці рахували так само, як і за його межами, з тією лише різницею, що в Палаці час ішов неспівмірно повільніше, ніж для тих, хто був за межами огортаючого його заклинання.
У межах Палацу час тік по-іншому. Тепер, коли Палац — пристанище Сестер Світла протягом тисячоліть — був зруйнований, Натан, Енн, Ніккі, та й всі інші, хто колись називав це місце домом, почнуть старіти так як і усі інші люди.
Ніккі пам'ятала пророка завжди одягненим в мантію, поки він жив бранцем у своїх апартаментах в Палаці Пророків. Як Сестрі Світла, їй іноді доводилося відвідувати його апартаменти і записувати те щось, що він вважав пророцтвом.
Ніккі ніколи не вважала це якоюсь особливою роботою — вона просто відносила це до повсякденних рутинних справ, які їй належало виконувати. Хоча були такі Сестри, які не ризикували спускатися до Натана наодинці.
Але зараз він постав перед нею в коричневих штанах і мереживній білій сорочці під темно-зеленим жилетом. Край його темно-бордової накидки був лише трохи вище підлоги, гойднувшись поверх чорних чобіт після того, як він зупинився на ходу. Одягнений подібним чином, він ставав неперевершено величною фігурою.
Ніккі не могла уявити навіщо, але на своєму стегні він носив меч, вкладений у вишукано-витончені піхви. Чарівникам навряд чи потрібно було користуватися мечем.
Будучи єдиним пророком, про якого знали в палаці впродовж останніх століть, його характер завжди залишався незбагненним.
Багато хто з Сестер у Палаці вважали що Натан був божевільним. Багато боялися його.
Натан за все своє життя не вчинив якої-небудь значної кількості відомих усім вчинків, щоб його можна було настільки побоюватися, але своєю розбурханою багатою уявою вони самі вселили собі той страх, який так чи інакше міг легко підтвердитися навіть від його зовнішнього вигляду.
Ніккі не знала, чи залишилися ті значні
Хоча й були ті деякі, що знаходили його досить безпечним, нехай навіть і трохи дивним, все ж більшість Сестер вважали, що він найнебезпечніший з нині живих людей. У Ніккі, в свою чергу, сформувалося зовсім інше уявлення про нього. На додаток до всього, він тепер був лордом Ралом, тимчасово заміщаючи Річарда.
— А де Верна? — Запитала Ніккі. — Мені потрібно буде і з нею переговорити.
Ставши поряд з Натаном, Енн хитнула головою назад в порожній передпокій.
— Вона і Еді зараз там на зустрічі з генералом Трімаком обговорюють проблеми безпеки. Оскільки новина про вас прийшла пізніше, я просила Бердіну дати їм обом зрозуміти, що ти і Кара тільки що прибули з Замку, і що ми всі незабаром зустрінемося з ними в таємній обідній кімнаті.
Ніккі кивнула.
— Звучить цілком розумно.
— Ну, а поки що, — вклинився Натан, — Чого нового там?
Ніккі ще досі була дезорієнтована від подорожі в Сильфіді. Подорожувати в ній була досить збиваюча з пантелику подія, протягом якої час, здавалося, втрачав будь-який сенс. Додатково до всього, перебування в Народному Палаці тільки додавало їй дискомфорту.
Весь Палац був підвладний дії заклинання, яке посилювало силу лорда Рала. І поряд з цим, це заклинання зменшувало здатність до чарівництва для будь-якої іншої людини, наділеної Даром. Ніккі ніяк не вдавалося пристосуватися до подібного відчуття. Це змушувало її відчувати себе неспокійно і незручно.
До того ж, перебування в Сильфіді нагадало їй про Річарда. Вона припустила, що всі події, що відбуваються навколо, змушують її думати про Річарда. Здавалося, що через переживання про нього її нерви були завжди на межі.
Щоб зосередитися на цьому питанні, Ніккі довелося витратити якусь хвилину, і з усіх сил спробувати відсунути думки про Річарда в сторонку.
Виглядало досить неймовірно, що ця людина, а не Річард, тепер була лордом ралом. Енн, колишня аббатиса і його колишня тюремниця, стояла поруч з ним, теж очікуючи почути відповідь на його питання.
— Боюся, новини не дуже гарні, — зізналася Ніккі.
— Ти про Річарда? — Запитала Енн.
Ніккі похитала головою.
— До нас, поки що, так і не надійшли ніякі новини про нього.
Брови у Натана зійшлися під ще більш підозрілим кутом.
— Тоді, про які ж такі новини ти збиралася розповісти?
Ніккі глибоко зітхнула. Вона ще не зовсім відійшла від дивного відчуття дихати повітрям після подорожі в Сильфіді.
Перед тим, як пуститися в подорож всередині цього дивного створіння, вона ніколи б не подумала, що зможе звикнути до того, що буде вдихати в свої легені сріблясту рідину, яка і була сутністю сильфіди.