Ох, цi телепати (на украинском языке)

Бережной Василий Павлович

– Я, так би мовити, вирiшив продемонструвати цей експеримент, тобто наш вельмишановний директор i керiвник...
– У залi почувся смiшок, i Липський збився. Швидким жестом вихопив з бокової кишенi папiрця, розгладив на трибунi i далi продовжував iз написаного: - Проведено кiлька десяткiв дослiдiв, один з них у присутностi директора, в його кабiнетi. Поля Шумейко в думцi, так би

мовити, передавала зображення фiгур на картках Зенера, а Сєва (прiзвище уточнити) їх безпомилково приймав.
– Оте "уточнити" знову викликало смiх у залi, проте Липський на це не зважав. Одiрвавшись од читання, кивнув: - Онде вiн сидить в кiнцi залу.
– Багато голiв повернулося в той бiк, Сєва знiяковiв.
– Отже, факт телепатичного зв'язку є, так би мовити, фактом. В цьому переконався i сам директор, коли намалював знак параграфа...
– Професор заплямкав, але нiчого не сказав.
– У ходi дослiдiв мною вiдкрито ПеЗеТе.
– Липський зробив паузу, зверхньо так подивився на притихлий зал, а тодi пояснив: - Тобто Перший Закон Телепатiї, наголошую Перший, бо, наскiльки менi вiдомо, жодного закону в цiй науцi ще не було встановлено та навiть i спроб у цьому напрямку не робилося. ПеЗеТе можна сформулювати коротко: не проводь експериментiв уночi.

Тепер уже не смiх, а регiт розлiгся в залi. Навiть члени Вченої ради розсмiялися, тiльки секретарка, що сидiла бiля маленького столика, схилившись над магнiтофоном, стиснула губи в шнурочок. "Оце науковець,подумала Поля i поглянула на Сєву: - Ти чуєш, що вiн меле?" Хлопець кивнув головою. Згадав Едика - той називає Липського не iнакше, як жмикрут.

– Тобто я пiдкреслюю, що я встановив електромагнiтний характер телепатичного зв'язку, - провадив далi промовець.
– Лiнiя Поля - Сєва дiє вiд сходу до заходу сонця.

У залi захихотiли, почулася реплiка:

– Закон треба назвати ПеЗеТеЛ!

– Тобто?
– промовець обома руками вхопився за бортики трибуни i схилився до залу.

– Перший Закон Телепатiї Липського!

Це вже переходило всякi межi, професоровi довелось втрутитися.

– Може, досить... є... є... теоретизування, - сказав, поглянувши на Липського.

Той хотiв ще щось сказати, але тiльки подивився на шефа.

– Зараз починаємо.

Склав свої папери i, вже сходячи з трибуни, засунув у кишеню.

Натомiсть у його руцi де й взялася невеличка картка - вiн простягнув її Полi:

– Оце прошу для початку, так би мовити, епiграфом.

Поля прочитала текст i примружила очi, дивлячись через голови присутнiх на Сєву.

– Записуй!
– гукнув Липський. Сева записав.
– Тепер прочитай уголос!

Хлопець пiдвiвся, постояв, переступаючи з ноги на ногу, поклав шолом на стiльця.

– Тобi що - мову одiбрало?
– загарячкував Липський.
– Читай!

– Та тут...
– нiяково проговорив Сєва.
– Може, не треба?..

– Читай, читай!
– залунало кiлька голосiв.

Сєва пiднiс аркушик до очей, певне, щоб не дивитись на законодавця телепатiї, i проголосив:

– Липський - перезрiлий аспiрант.

У залi вибухнув смiх, навiть шеф запирхав у долоню.

– Що-о?
– В пошукача вченого ступеня округлилися очi.
– Я ж зовсiм не те... Ви що - змовились?!

– А що там на його картцi?

Секретарка метнулась, як чорна кiшка, i через Федорове плече вхопила картку, що лежала на столi перед Полею, та й прокричала в зал:

– Тут ось що: "Липський - першовiдкривач телепатiї"! Скромненько!

Липського наче окропом облило. Вiн схопився - аж секретарка шарахнулася, - i тут же, коло столу президiї, почав робити зарядку.

У залi знявся шум, галас. Директор пiдвiвся, поцокав олiвцем по графину:

– Продовження експерименту, мабуть, давайте... є... є... перенесемо на сприятливiший день. Не заперечуєте, колеги?

Нiхто не заперечував. Через кiлька хвилин зал спорожнiв, лише декiлька цiкавих дивилося на просценiум, де закiнчував зарядку "перезрiлий аспiрант".

"Раз-два, раз-два, - командував у думцi Липський.
– I ну його все к бiсу - i дисертацiї, i кандидатство, докторство. Краще пiду в школу фiзкультурником!"