Оксамитовий перевертень
Шрифт:
— Зрозуміло. А він?
— Ні.
— Але він, безумовно, хрещений?
— Боюся, що ні.
— О, мати божа, то що ж за піп вас вінчав?
— А Макс сказав попу, що хрещений. Як той перевірить? У ті часи свідоцтв про таїнство хрещення не видавали, робили це здебільшого тишком-нишком, ось і... Це вже потім він мені зізнався, що до церкви вперше потрапив, коли про вінчання домовлявся.
— Розумію, — повторила Тома. — Твій Максим виняткової душевної краси чоловік. Порядний і чистий, як лоно Мессаліни. Він хоч усвідомлює, який гріх узяв на душу, чи вважає, що й із чортом у пеклі розцілується?
— Не думаю, що його
— Чого вклякла? У ліжко кроком руш!
Наріне як вітром вимело з вітальні, тільки й чути було, як затихає шльопання її голих п’ят. Відповіді на питання про кінцівки Макса Тамара так і не дістала, тому про всяк випадок гукнула навздогін:
— Ну то як?
І зі спальні долетіло:
— Нехай живе. Поки що.
— А він і живе. Прямо зараз. Тільки не з тобою, — пробурмотіла Тома і підвелася. Туманна, гм... щось таке. Але — далека? Вітьок, певно, теж так вважав. Не розрахував трохи.
За вікнами вже займався світанок. День обіцяв бути довгим, а ніч... що ж, ця ніч для неї вже скінчилася. Тамара вийшла на кухню, де залила окропом залишки гидкої розчинної кави прямо в бляшанці. Зазвичай вона пила заварну, справжню, але нишпорити по коробах, шукаючи млинок для зерен та турку не було ніякого бажання. Як, втім, і думати про те, що ж трапилося. Але вона мусила. Заради Рити. Тепер, коли Віктор зненацька помер, знайти її буде ще складніше. Тьотя Клава або нічого не знає — що само по собі абсолютно не узгоджується з її «хочу-все-знати» іміджем, — або все знає і мовчить. А якщо тьотя Клава мовчить, байдуже з якої причини, то заговорити її не змусять навіть об’єднані зусилля гестапівців, чекістів та іспанських інквізиторів. Кремінь, а не жінка. Єдине, що реально світить Тамарі в цьому випадку, — це дізнатися, чи бреше їй Ритина мама. Припустимо, вона довідалася, що так. Бреше, як пес на висівки. І далі що? Що їй це дає?
Абстрактні знання лише засмічують розум.
Це дуже часто повторювала Маргарита, сама — ходяча абстракція.
Нудотний смак коричневої рідини на губах повернув Тому до справ насущних. Отже, Віктор не просто знагла помер — його вбили. Ймовірніше за все, придушили. І саме в той час вона опинилася там. В його енергетичному полі. Дещо невчасно, але хто ж міг подумати? Нікому не потрібне, запізніле каяття запищало під вухом, як голодний комар.
Мені слід було все-таки відвідати його особисто.
Але ти цього не зробила, дорікнула сама собі Тамара, душачись рідким кофеїном. Випити б зараз улюбленого фруктового чаю, але від нього тільки умліваєш. Розслаблюєшся. А їй потрібна ясна голова.
І виразка шлунка?
Тома слабко всміхнулася — Рита не визнавала кави взагалі. Ніякої. Називала її «популяризованим наркотиком», а розчинну ще й «заробітком гастроентеролога». Пила тільки трав’яні чаї. Слідкувала за своїм здоров’ям.
А тепер Туся зникла, її блазню-чоловіку вкоротили віку, і слід терміново вирішити, що ж його робити.
Може, подзвонити Капелюшному і спробувати ще раз пояснити йому, що Маргарита жива, а її чоловік щось таки знав, бо
Може. Тим більше що розмова вийде яскрава. Непересічна.
— Пане капітане... чи краще казати вам «товаришу»? Втім, байдуже. Вибачте, що турбую вас на світанку, але справа невідкладна. Так от у чому вона, власне, полягає — я тут залізла у сон до Віктора — ну, ви пам’ятаєте, до чоловіка Маргарити Козодуб, — бо хотіла дізнатися, чий труп він упізнав і де насправді його жінка. Сподіваюся, в карному кодексі немає статті за проникнення в сон зі зламом? Але Вітя, цей клятий скунс, нічого мені не сказав, а потім взагалі взяв і дуба врізав. Тобто його вбили. Скоріше за все, придушили чимось — я гадаю, подушкою. То я з тої турбулентності, яку утворила його дрібненька смердюча душа на відльоті, ледве вирвалася. Правда, ви мені вірите?
І дуже скоро за нею приїде машина — або біла в червоних смугах, або жовта зі смугами синіми — але обов’язково з блимавкою, хай йому грець! Ото громада натішиться. А балачок буде — місячна норма за годину випаде. Тамару або звинуватять у вбивстві, незважаючи на те, що її алібі у запраній футболці сопе зараз своїм класичним носиком під ковдрою, або приплетуть співучасть у злочині. У будь-якому випадку Рита залишиться без допомоги.
Не найкращий варіант...
Наріне прокинулася рано, але Тома вже встигла зібрати ті нечисленні речі, які ще лишалися неспакованими. Фен, косметичка, плойка, зубна щітка, флакончик шампуню — все це напинало зсередини прозорий поліетиленовий пакунок, який Наріне побачила в коридорі, перш ніж завернути на кухню. Тамара була там — із царственим виглядом сиділа на клишоногій табуретці й курила якусь довгу, тонку цигарку, випускаючи дим у розчахнуте навстіж вікно.
— Доброго ранку.
— Привіт. Хочеш кави? Ще десь пакетик розчинної завалявся.
— Ні, я... — Наріне потопталася трохи на місці, старанно уникаючи Тамариного погляду, — я, мабуть, піду. Максим, напевно, хвилюється за мене...
— Авжеж. Просто місця собі не знаходить, — іронічно підтвердила та й зі смаком затягнулася. Наріне це чомусь зачепило за живе, і вона, забувши про нічну розмову, раптом почала виправдовуватися.
— Він любить мене. По-своєму, але любить. Піклується про мене, утримує...
— Сниться тобі і ґвалтує навіть уві сні, — в тон їй продовжила Тамара.
— Звідки... як ти дізналася?
— Я ж відьма. Пам’ятаєш?
— Взагалі, він... Макс... це тільки уві сні.
— О, так. Наяву це було востаннє десь років зо три тому, і, звісно, з твоєї доброї примушеної волі.
Наріне відчула, як слабшають у неї ноги, і пошукала очима, де можна сісти, але єдине сідало було під Тамарою, тому вона просто притулилася до одвірка, біла, як фінський крейдований папір.
— Я нікому цього не розповідала. Ніколи.
— Можу собі уявити. Та доки ти спочивала, я продивилася карту твого народження. Ну, ще карти Таро розклала — мені все одно не спалося.
— А як ти знаєш, коли я народилася? Це було видіння?
— Це був твій паспорт.
— Я ношу його в сумці. Ти нишпорила в моїй сумці? — Бліді щоки Наріне почав заливати гнівний рум’янець.
— Дуже треба. Ти сама вчора тикнула мені його під ніс, щоб переконати, що твої помисли чисті. Дата народження пишеться на першій сторінці. У мене хороший зір та й пам’ять нічогенька. Пригадуєш?