Опівнічні стежки
Шрифт:
Діставши з кишені записну книжку, Сєверцев вирвав з неї аркушик і написав: «Міщенко – зрадник. Кінчайте з ним негайно. Якщо вдасться відірватися, до лісника не повертайтеся – там пастка. Мене не чекайте».
Підписавши смертний вирок інженерові, Сєверцев біля вокзалу пересів у іншу машину і поїхав далі. Він зустрівся з своїм агентом, і той, одержавши записку, ретельні настанови, пішов до ресторану «Спорт».
Все було б так, як розрахував Сєверцев, якби не Сірий.
«Победа» інженера прибула на місце
– Я сам поведу машину, – сказав він, беручись за кермо.
Міщенко, здвигнувши плечима, облишив кермо, а Длугач на задньому сидінні пересунувся ліворуч, щоб звільнити місце Миколі Івановичу, що ось-ось мав прийти.
Рівно о восьмій до Міщенка схилився якийсь незнайомий, простяг записку зі словами: «Від Миколи Івановича», – і зник так само несподівано, як і з'явився.
Міщенко прочитав записку і недбало засунув її в кишеню пальта, сказавши:
– Від Сєверцева. Наказано його не чекати. Вперед, Сірий.
Машина з місця взяла швидкість і помчала вулицею.
… Крах свого задуму, зумовлений бажанням Сірого вести машину, з відчаєм спостерігав Микола Іванович з третього поверху універсального магазину, вікна якого виходили на площу перед рестораном «Спорт».
Його пильні очі відзначили не тільки невдачу з запискою. Вся площа була перед ним мов на долоні, і він бачив, як його агент, тільки встигши завернути за ріг, опинився в оточенні двох людей, що обережно взяли його під руки і посадили в машину.
Сєверцев помітив також, як навздогін за сріблясто-сірою «Победой» Міщенка з різних боків площі рвонули дві машини.
«Все, – з прикрістю подумав Сєверцев, – закінчилася моя місія». А як все добре починалося… Тепер треба думати про себе. Зараз десять хвилин на дев'яту, я ще встигну на швидкий о двадцятій тридцять».
Сєверцев вийшов з магазину, взяв таксі і за п'ять хвилин був на вокзалі. Коли Микола Іванович зайшов до свого купе, до відходу поїзда залишалось тільки дві хвилини.
Нарешті поїзд стиха рушив, і ось вже за вікном видно околиці міста, яке завдало Сєверцеву стільки неприємностей.
А у «Победе» події розгорталися тим часом більш драматично.
Міщенко, зберігаючи на обличчі звичайний вираз насмішкуватої іронії, мимоволі подумав, який він мав би зараз вираз, коли б записка Сєверцева потрапила до Длугача або до Сірого. Василь Сергійович уже зрозумів, що Сірий врятував його, сівши на місце шофера. Справді, винятковий випадок – бандит рятує чекіста!…
Так само зрозумів, звичайно, Міщенко, що Сєверцев про все дізнався й зник.
Василь Сергійович звик думати тверезо і аналітично. Спочатку – перше завдання. Його треба вирішити у нових умовах: Сірий за кермом. Друга
Ну, а зараз завдання номер один: Сірий…
Машина їхала містом.
Сірий розумів, що не можна привертати увагу міліції, і не поспішав, ретельно виконував правила вуличного руху. Хоча у міській товкотнечі важко було вгадати переслідувачів, хитрий і досвідчений бандит перевірявся, як тільки міг: робив раптові повороти, різко гальмував, раз у раз оглядався назад.
Та ось машина вирвалася за місто, і Сірий розвинув максимальну швидкість. Як не намагалися переслідувачі не виявити себе, але на пустельному шосе це було дуже важко зробити, і Сірий досить швидко звернув увагу на дві машини, що їхали за «Победой».
Сірий вирішив відірватися від переслідування. Він гнав машину з шаленою швидкістю, наказавши Длугачу і Міщенку стріляти, Длугач опустив скло і відкрив вогонь. Міщенко також став стріляти, але його постріли, звичайно, не завдали клопоту переслідувачам. Під час цієї шаленої погоні інженер чекав на той момент, коли Сірий не витримає і сам почне стріляти – ось тоді він буде діяти.
І цей момент настав. Розлютившись від невдалої стрілянини своїх пасажирів і спостерігаючи у дзеркалі над вітровим склом, як невмолимо наближається погоня, Сірий витяг з кишені пістолет. Не знімаючи лівої руки з керма, він повернувся через праве плече і відкрив вогонь по передній машині.
Перша машина крутнула різко вбік, притишила хід і притулилася до обочини, звільняючи шлях другій.
Сірий знову прицілився, і тут Міщенко вдарив його по голові. Бандит тицьнувся носом у кермо. Другий удар Міщенко наніс по потилиці Яна Казимировича, що продовжував стріляти.
Міщенко вхопив кермо, різко загальмував, і машина з чекістами під'їхала до «Победы».
«Як все просто», – подумав Василь Сергійович.
І в цю мить лютий удар у підборіддя викинув його на вкритий снігом шлях.
Міщенко не урахував диявольської сили Сірого та його звірячої хитрості. Бандит, викинувши Міщенка, намагався видерти з кишені гранату, але чекісти схопили його і обеззброїли.
Длугач, що непритомний лежав на задньому сидінні, також був взятий під нагляд. Міщенкові допомогли підвестися.
– Все в порядку? – спитав він, спльовуючи кров разом з вибитим зубом.
– Так, взяли обох, – заспокоїв його старший лейтенант, у якому Міщенко пізнав Василенкового улюбленця Зарудного.
9
– Отож, тепер завдання номер два? – заклопотано запитав полковник Василенко.
– Гадаю, це – завдання номер один, товаришу полковник.
– Не прибіднюйтесь, Василю Сергійовичу, перше завдання було не менш важливе, і вирішили його ви успішно.