Опівнічні стежки
Шрифт:
– Що-о?
– У нас, поліграфістів, кажуть: шило граматику знає… Скорочу так, що й не помітить ніхто!
– Як?
– А через абзац, не дивлячись. У нас кажуть – чим більше скорочень, тим менше дурниць…
– Тобі, Петров, що, жити набридло? Що ти верзеш? Це ж стаття про нашого фюрера…
– Так прислів'я ж таке.
– Знаю я ваші прислів'я!
Петров рішуче повернувся до редактора.
– Ви б краще, добродію, написали у своїй газетці, коли в місті хліб буде, вода, електрика…
Редактор
– Більшовик! Я тобі покажу! Партизан?!
– Де вже там… – повільно мовив старий. – Сили вже не ті в мене. А ти все: «фюрер» та «фюрер»… У мене в касі вже літери «фе» не вистачає.
– Що-о-о!?
Редактор націоналістичної газети люто грюкнув дверима. А з-за сусіднього верстата, сміючись, підійшов юнак у фартусі. Петров зв'язав металеву газетну шпальту, зняв свіжий відбиток газетної сторінки, акуратно поклав її на редакторський стіл. Пробурчав:
– А вона, та стаття, таки влізла, клята… Чого ти смієшся? – запитав він раптом юнака.
– Цікаво ви з редактором бесідували, Іване Сидоровичу.
– А що з, ним бесідувати? Одне слово – гнида…
– Готово у вас, Іване Сидоровичу?
– Аякже, синку. Вже й відбиток дав.
– От і добре. Тепер справа за мною.
Юнак нахилився під касу, повільно витяг звідти зверстану газетну сторінку, поставив її на талер. А ту сторінку, яку щойно закінчив старий, сховав під касу. І лише тоді звернувся до старого:
– йди з друкарні мерщій, батьку! Тебе тут вже немає! А у вартового внизу спитай – котра година… Ми там йому годинника поставили, як треба!
– Ач, які спритні… Добре, піду. Встигну ще. От ти не затримуйся в місті, синку, бо завтра тут таке весілля буде…
– Що правда, то правда, Іване Сидоровичу! Шуму буде на весь Київ!
* * *
У колишньому кабінеті комісара Сенченка стоїть за столом Санднер. Він люто тицяє пальцем у газету. Обіч виструнчився Ролінг, трохи далі позаду – тремтить редактор газети.
– Що це таке? Що це, питаю я тебе?!
– С… свіжий номер, пане штурмбанфюрер!
– Свіжий, кажеш? От я тебе… освіжу зараз! Йолопе! Читай, читай свою газету!
Редактор перехилився через стіл, надяг тремтливою рукою пенсне, боязко посунув газету до себе. Прочитав уголос:
– Товариші… Підпільний райком партії… Що це?
Санднер і Ролінг презирливо подивилися на нього.
– Це справді свіжий номер твоєї газети? З вставленою більшовицькою сторінкою? Геть, негіднику! Е, ні, стій! Ти в мене насидишся разом із своєю друкарською бандою! Взяти!
Редактор поточився, Ролінг підштовхнув його до дверей, повернувся до столу. Санднер сів, витяг папірця.
– Думаєте, Ролінг, у мене
– Але ж, шеф…
Санднер скочив на ноги.
– Я людина спокійна, Ролінг. Та хіба це не може будь-кого вивести з рівноваги? У мене була неприємна, дуже неприємна розмова з комендантом м ста генералом Ебергардом. Він мені поставив кілька запитань, і я передаю їх вам… Перше: звідки російські льотчики знають, що будинок оперного театру треба бомбити саме в день офіцерських зборів? Звідки вони знають, що на Рейтерській ми обладнали новий склад, на Марийській відкрили офіцерський клуб? Отже, підпілля діє! Адже справа не лише у цих листівках. У них зв'язок з російською авіацією. Ведеться активна розвідка!
– Шеф, це може робити один або кілька професійних розвідників! Згадайте нашого Гуго…
– Краще б ви його не згадували, Ролінг… Тоді поясніть, хто перерізав у трьох. місцях підземний телефонний кабель Київ – Берлін? Хто підпалив завод «Спорт», де за одну лише ніч згоріли механічний, слюсарний, нікелювальний і електричний цехи та ще й гараж? Звідки щодня в місті розклеюються сотні нових листівок різного змісту, надрукованих у різних місцях? Це теж роблять кілька професійних розвідників?
Санднер вийняв із столу дерев'яну модель якоїсь великої деталі.
– Знаєте, що це таке?
Ролінг знизав плечима.
– Це модель гвинта річкового катера. Зовні тут усе правильно, але лопаті поставлено у зворотному напрямку. Такий гвинт практично непридатний, хоча відразу цього не побачиш…
– Це, шеф…
– Це саботаж, Ролінг, от що це. І хитрюща диверсія! А здійснена вона на Київській судноверфі. От тільки ким – невідомо, бо все обставлено так, що, як кажуть, і комар носа не підточить. Але нам треба бути хитрішими за цих диверсантів, розгадувати їхні витівки одразу!
Ролінг з полегшенням зітхнув. Адже Санднер сказав «нам», отже, гроза минула…
А Санднер і справді охолонув. Чорт з ним, з Ебергардом! На кожну його скаргу можна відповісти трьома. Хто-хто, а Санднер – майстер таких справ. А підпілля? Що ж, у нього, в Санднера, ще не найгірші діла. Он почув би Ебергард, що розповідали гестапівські функціонери на нараді у Варшаві! Санднера попереджали, що в Києві ще не те буде, що зараз тільки початок. Потрібна он яка пильність!
– До речі, Ролінг, – сказав штурмбанфюрер, розпалюючи сигару, – ви перевірили отого старика, який так сподобався генералові Ебергарду? Садівника, якого він узяв до себе на дачу…