Операція-відповідь

Ардаматский Василий Иванович

В барі вони сиділи за маленьким столиком біля оркестру. Альму тут знали всі.

— Якщо можна, тихше! — гукнула вона музикантам.

Трубач, який керував оркестром, підійшов до краю естради і подав їй руку!

— Ваше прохання для нас — наказ!

Альма Гуц замовила кофе і тістечка.

— Я не заперечувала б, — сказала вона Наташі, — розвести кофе коньяком, але вдень тут міцного не подають: оберігають здоров’я робітничого класу! — Вона засміялася. — А ти в яких стосунках з міцними напоями?

—

Я ж хочу стати спортсменкою… — Посельська навмисне уникала прямих відповідей.

— А якщо тренер скаже, що в невеликій дозі можна?

— Якщо можна, значить, можна, — посміхнулася Наташа.

— Знай. Я ненавиджу спортсменів-аскетів. Моя теорія: спортсмен повинен жити нормальним, повнокровним життям. Яка користь, коли один аскет, забувши, що таке життя, здобуде світовий рекорд!

— Це, мабуть, правильно, — трохи збентежено сказала Наташа.

— Ну, я бачу, ми знайдемо спільну мову. Тепер ось що. Я працюю одночасно в трьох басейнах, — Альма підморгнула і зробила пальцями жест, який мав означати, що їй потрібні гроші. — Треную цілі череди безнадійних телиць. На жаль, така доля всіх хороших тренерів. Але. якщо зненацька в наші руки попадає екземплярчик з перспективою, як ось ти, ми робимо ставку на нього. Для мене теж важливо, щоб в один чудовий день в газеті поряд з прізвищем рекордсмена стояло: «Тренер Альма Гуц». Слава — дрібниця, йдеться про марку фірми. Це позначається на оплаті праці. Я кажу тобі про все відверто. Знаю — ти мене зрозумієш правильно.

— Я розумію, — тихо промовила Наташа.

— Так от: я роблю ставку на тебе, а це означає, що тобі доведеться стати моєю тінню і тренуватися одразу в трьох басейнах. Офіціальний розклад висітиме тут, а приходитимеш ти туди, куди я скажу. Згодна?

— Звичайно! — радісно вигукнула Наташа.

— В інших басейнах доведеться давати трохи грошей, щоб не помічали появи чужої. Для тебе це посильно?

— А багато треба? — спитала Наташа.

Альма назвала суму, не велику, але й не малу.

— Ну, стільки, звичайно, можу… — невпевнено сказала Наташа.

— Даватимеш мені, а я підсуну кому треба. А сьогодні ввечері нам з тобою доведеться потанцювати з двома тренерами з інших басейнів. Гадаю, це нам нічого не коштуватиме, вони все ж джентльмени. Але такий звичай. Це в нас називається «вечір перед стартом», Ти зможеш?

— З радістю.

— Тоді о десятій вечора приїжджай в ресторан «Палас». Знаєш?

— Звичайно, знаю.

13

Зустрівшись з Володимиром Суботіним удруге, американець поводився зовсім інакше. Навіть про операцію з годинниками говорив так, ніби зустрічі два дні тому й не було.

Ось уже цілісіньку годину Суботін розмовляв з ним у кафе біля Олімпійського стадіону. Американець туманію

натякав на якісь труднощі, що виникли перед ним, а про операцію з радянською валютою і не згадував. Володимир насторожився: йому здалося, що його співбесідник просто зволікає час. Для чого він це робить?..

— Ну, от що, — рішуче промовив Суботін, — вас армія забезпечує платнею, а для мене гроші — час. Я хочу знати: операція відбулася чи ні?

— Мені потрібна гарантія, — якось невпевнено, ніби повторюючи чужі слова, сказав американець.

— Яка, в дідька, вам ще гарантія? — вміло удав розсердженого Суботін. — Я рискую головою, а не ви! Я повинен вимагати гарантії, а не ви!

— Згодьтеся, пане Гердман (так назвався цього разу Суботін), що сотня або дві годиннників — це вже дуже великі гроші. Ви не ображайтесь. Ми з вами ділові люди, і я не можу вручити вам таку велику цінність без гарантії з вашого боку.

— Боже мій! — обурився Суботін. — Адже я беру годинники рівно на три дні, протягом яких вони будуть реалізовані. Всього три дні! Коли б комерсанти не довіряли один одному в своїх справах, то половини операцій не відбулося б!

Суботін удав, що збирається йти. І в цей час помітив: співбесідник очима подає знак комусь за його спиною. Що означає цей знак?

Підійшов кельнер. Американець поліз у кишеню по гроші, але Суботін придержав його руку.

— Плачу я. Адже я винен у тому, що ви згаяли час. Ми ж ділові люди, — насмішкувато сказав він і дав гроші кельнерові. — Між іншим, я не вимагав гарантії, коли брав у вас ті півдюжини годинників, а даремно! Можете пересвідчитися… — Суботін вийняв з кишені і віддав американцеві годинника, якого він сьогодні вранці навмисне стукнув, щоб той зупинився.

Американець оглянув годинник, завів його, приклав до вуха.

— Неймовірно! — сказав він. — Товар було одержано з надійних рук.

— Нічого, буває… — засміявся Суботін і підвівся. — Віддайте цей годинник в надійні руки. А наступного разу вимагайте гарантії.

— Але ви зазнали збитку?

— Аніскільки. Просто решту п’ять я продав дорожче. Комерція є комерція… До побачення… Дуже жалкую.

— Одну хвилину! — поспішно сказав американець і, тепер уже не криючись, подав комусь знак підійти.

До столика підійшов і, не привітавшись, сів на стілець чоловік років сорока п’яти, в дорогому просторому костюмі.

— Знайомтеся, пане Гердман. Цей чоловік цікавиться російською валютою.

— Пане полковник! — Суботін догідливо дивився на чоловіка, що підсів до столу, а той кидав гнівні погляди на американця. Суботін зрозумів: він не помилився — це і є той полковник, який цікавиться радянськими грошима.

— Моє прізвище Купер, — роздратовано сказав чоловік. — Купер, і все. Зрозуміло?