Операція-відповідь
Шрифт:
39
Журналісти, галасуючи і штовхаючись, залишили зал. Суботіна і Кованькова вивели через двері на сцені. 1, нарешті, настала хвилина, коли Посельська опинилась у залі сама. Що робити? Наташа пройшла на сцену, але двері там були зачинені. Тиша, яка запанувала після неймовірного гамору, лякала. Наташа швидко вийшла із залу. У фойє — жодної душі… В готелі портьє, передаючи Наташі ключі, сказав:
— За вами борг, фрейлейн.
—
— На жаль! — Портьє розвів руками і багатозначно посміхнувся.
— Добре. Я зараз же піду в міняльну контору, одержу марки «Б» і заплачу…
Наташа вийшла з готелю і мало не зіткнулась з чоловіком, який усі ці дні ходив за нею слідом. Він посторонився і, трохи піднявши капелюха, пробурмотів пробачення. Але за Наташею не пішов.
Обмінявши марки, Наташа повернулась до готелю. На порозі її засліпив спалах фоторепортерської лампи. Всі, хто був у вестибюлі, проводжали її зацікавленими поглядами. Наташа все зрозуміла: мабуть, поки вона ходила, радіо вже розтрубило про прес-конференцію. Портьє, одержуючи від неї гроші, сказав, усміхаючись:
— Ви зробили прекрасну рекламу нашому готелю.
Чоловік, з яким Посельська зіткнулась біля входу, сидів у кріслі в глибині вестибюля і поглядав на неї з незрозумілою посмішкою. До стойки портьє підійшов і став поруч з Наташею якийсь літній, пом’ятий чоловік.
— Прошу пробачення. Кілька запитань для газети.
— Я втомилась… — Наташа хотіла піти, але кореспондент заступив їй дорогу.
— Тільки два запитання. На попередній прес-конференції вас відрекомендували як наречену російського офіцера. Де він тепер?
— Не знаю.
— Чудово. І ще одне питання: чи розраховуєте ви стати дружиною того офіцера і коли?
— Це наша особиста справа. — Наташа безцеремонно відштовхнула кореспондента і швидко збігла сходами.
У номері прибирала літня німкеня. Побачивши хазяйку кімнати, вона вимкнула пилосос і з відвертим презирством глянула на Посельську.
— Ви справді німкеня? — раптом із злістю спитала вона.
— Так, німкеня, — втомлено відповіла Наташа, вішаючи на плічка пальто.
— Як вам тільки не соромно займатися такими справами!
— Якими саме?
— Брудними — ось якими! — прибиральниця сердито висмикнула штепсель пилососа. — Що поганого вам зробили росіяни?.. Знищили зграю Гітлера? Так? — Жінка дивилась на Посельську з обуренням і гнівом.
Наташа в цей час гарячково обмірковувала, як поводитись у такій несподіваній ситуації.
— Я порадила б вам, — твердо сказала вона, — не сунути свого носа куди не слід. Забирайтесь геть!
Грюкаючи пилососом,
Минуло ще три дні. Від Суботіна не було ніяких вістей. Перестали цікавитися Наташею і люди Хауссона. Вже тричі під час зустрічей із зв’язковими Посельська умовленим кодом передавала одне й те саме: «Нічого нового. Становище Суботіна невідоме…»
На четвертий день уранці Посельська прийшла в комендатуру, сподіваючись знайти там офіцера, який прийняв її після переходу зонального кордону. Чи не допоможе він їй зв’язатися з Хауссоном?
Наташі пощастило. Коли вона підійшла до комендатури, біля під’їзду зупинилась машина, і з неї вийшов саме цей офіцер. Наташа кинулась до нього.
— Здрастуйте!
— Здрастуйте! — повільно відповів офіцер, здивовано глянувши на Посельську.
— Ви пригадуєте мене?
— Пробачте, ні. — Офіцер козирнув і взявся за ручку дверей.
— Я — Лорх. Анна Лорх. Наречена…
Офіцер знизав плечима і швидко зник за дверима.
Наташа зайшла в комендатуру і звернулась до чиновника, що колись замовив їй номер у готелі. Цей згадав дівчину.
— Ви ще не влаштувались на роботу? — запитав він. — Зачекайте, я зараз.
Чиновник вийшов. Хвилин через п’ять він повернувся, але це вже був зовсім інший чоловік, Не дивлячись на Посельську, чиновник сказав:
— Комендатура влаштуванням на роботу не займається. Для цього є бюро найму. До побачення…
Все стало зрозуміло: її просто хочуть позбутися, вона їм більше не потрібна.
Наташа повернулась у готель. Тільки ввійшла в номер, задзвонив телефон. Портьє повідомив, що якийсь кореспондент добивається зустрічі з нею. Чи можна йому зайти?
— Можна… — Наташа поклала трубку. «Подивимось, що це за кореспондент».
Стук у двері. Не встигла Наташа відповісти, двері відчинилися, і в кімнату ввійшов Ричагов.
— Здрастуйте, фрейлейн! Не відмовте в люб’язності відповісти на кілька запитань.
— Будь ласка. Сідайте.
Ричагов вийняв блокнот і почав запитувати. Наташа відповідала. Він записував. Потім підвівся, подякував за інтерв’ю і пішов. На столі лишилась записка.
«Сьогодні ж їдьте в Мюнхен. З’явитесь Гамбургерштрасе, 5, квартира 4. Там живе ваша двоюрідна сестра Амалія Штерн. Вона допоможе вам підшукати роботу. Все йде добре. Записку негайно знищіть»