Операція-відповідь
Шрифт:
— Як це невідомо? — розсміявся Ричагов. — Хауссон потягнув його за собою в школу. Порядок! Повний порядок!
42
Рівно о дев’ятій годині ранку по Суботіна заїхала машина. Шофер, парубок атлетичної будови, назвав себе Жаном. Говорив він німецькою мовою дуже погано.
Усю дорогу шофер мовчав. Суботін, сидячи поруч, спитав, чи далеко їхати. Шофер удав, ніби не почув питання.
За містом машина розвинула велику швидкість — близько ста п’ятдесяти кілометрів на годину. Суботін визначив, що вони їдуть на південний захід від Мюнхена. Він запам’ятав кілька характерних прикмет місцевості, по якій проходило
Біля під’їзду замку Суботіна зустрів худорлявий рухливий чоловічок у цивільному, який добре володів німецькою мовою. Він назвав себе комендантом об’єкту. Звелівши шоферові віднести речі, комендант провів Суботіна на другий поверх, показав його кімнату і, вищиривши жовті дрібні зуби, промовив:
— Почувайте себе як вдома.
— Я хочу побачитись з майором Хауссоном, — суворо сказав Суботін.
— На жаль!.. — обличчя коменданта відразу стало пісним. — Я нічого цього не знаю, моє діло — кімнати, харчування, транспорт… До речі, якщо вам треба буде вийти з кімнати, натисніть ось на цю кнопку. Вас проведуть куди слід. — Він підморгнув Суботіну і взявся за ручку дверей. — На все добре, відпочивайте з дороги, — і в ту ж мить зник.
Минали години, але ні Хауссон, ні будь-хто інший не приходили до Суботіна. Замок здавався порожнім. Мертва тиша. Зрідка десь грюкнуть двері — і знову тиша. Десь о третій годині з’явилась літня жінка у супроводі молодої дівчини. Вони мовчки, з виразом непроникності на обличчях, поставили обід і вийшли. Через годину так само мовчки забрали посуд. Питати про щось у них було марно.
Суботін вирішив поспати, але заснути не зміг. Швидко спустились осінні сутінки. Суботін встав і почав ходити по кімнаті з кутка в куток. Він не вмів довго тішитися успішно завершеною справою. «Зробленого ніхто не відніме», — любив він казати. І завжди всім своїм єством був спрямований у завтрашній день. Що ж чекає завтра?..
Без стуку в кімнату ввійшов Хауссон.
— Здрастуйте, пане Скворцов! Прошу пробачення, але я був дуже зайнятий. Як почуваєте себе на новому місці? Чи подобається вам ваша кімната? Влітку тут буде чудово. Ви вже відпочили після дороги? — Хауссон не чекав відповідей на свої запитання. — Прошу — до стола.
Він сів першим і, поки Суботін вмощувався в кріслі, уважно стежив за ним.
— Тут міститься спеціальна школа. Дуже важлива. Ми готуємо людей для роботи в радянській зоні Німеччини і безпосередньо в Росії. Тут ви житимете і працюватимете. Вас призначають вести дисципліну, яку ми умовно назвемо «Деталізація обстановки». Для курсантів ви — викладач, якого звуть Іваном Івановичем. Більше нічого вони не повинні знати про вас. Зрозуміло?
Суботін кивнув головою.
…Вже другу годину Хауссон повчав Суботіна, як він мусить викладати дисципліну «Деталізація обстановки». Він висловлював досить слушні думки. Хауссон, докладно проаналізувавши обстановку провалів у Росії, дійшов до висновку, що основна причина їх — недостатня професіональна підготовка агентів і зневажливе ставлення до фактора безперервної зміни обстановки в країні, куди закидають шпигунів.
— Росія — місце особливо складне… — Хауссон говорив задумливо, наче сам до себе, дивлячись на свої руки, що лежали на столі. — Послати туди добре підготовленого агента з американців можна тільки під якоюсь офіціальною вивіскою
Суботін уважно слухав Хауссона і, коли той іноді зводив на нього очі, в знак згоди кивав головою: «Так, Хауссон ухопився за правильний ланцюг», — думав Суботін і вже розумів, як йому буде важко ухилитись від виконання вимог Хауссона; намагатися ж вводити курсантів в оману дуже небезпечно: те, що він скаже на лекціях, Хауссон завжди зможе перевірити.
— Чи згодні ви з цією моєю преамбулою щодо вашої роботи? — запитав, нарешті. Хауссон і, задоволений, відкинувся на спинку стільця, дивлячись прямо в очі Суботіну.
— Цілком, — вигукнув Суботін.
— Хочете щось доповнити?
Суботін безпорадно розвів руками і засміявся.
— Не в силах.
— Є, звичайно, ще один фактор — психологія… — Хауссон помовчав. На його суворому обличчі промайнула посмішка. — У Вашінгтоні дехто цю психологію оголосив наукою. Я ж дотримуюсь формули: розвідник і психологія — нонсенс. Розвідник — людина без нервів і без психології. Яка ваша думка?
— Як вам сказати… — Суботін зам’явся. — Справжній розвідник — так.
У цю мить Суботін думав про те, що у Вашінгтоні, мабуть, працюють люди мудріші за Хауссона, який не розуміє, що психологія переміщеного, закинутого як агента на батьківщину, — найсерйозніший, а іноді і вирішальний фактор…
На складання плану уроків Хауссон дав тиждень. Працювати довелося з ранку до вечора: Суботін вирішив подати Хауссону не тільки план, а й докладний конспект лекцій.
План і конспект було схвалено. Після цього Хауссон познайомив Суботіна з рештою викладачів школи. Для них Суботін теж був людиною без прізвища, все тим же Іваном Івановичем. Нарешті Хауссон відрекомендував Суботіна курсантам російського відділення. В тон же день розпочались заняття.
43
Ця зима здавалася Суботіну неймовірно довгою. Головне, він зовсім не знав, коли ж настане строк засилання агентів…
У плані операції враховувалися найрізноманітніші ситуації, в яких міг опинитися Суботін. Передбачалось і те, що з ним сталося тепер. Більше того, за планом, Суботін мав сам напроситися готувати агентуру для Росії. Так чи інакше, тепер план вимагав від нього сумлінно, не викликаючи найменшої підозри, працювати, а коли почнуть закидати агентів, попередити про це своїх.
Але була одна дуже серйозна обставина, яка непокоїла Суботіна. його життя і діяльність обмежувалися стінами школи. Зв’язкові від Ричагова не могли сюди проникнути. А що коли засилання агентів здійснюватиме не школа, а зовсім інша організація? Тоді все полетить шкереберть.
Як він міг передбачити і усунути цю небезпеку? Він вирішив: тільки з допомогою ще сумліннішої праці в школі. Треба міцно зв’язати себе з справою підготовки агентури, щоб начальство неминуче прийшло до висновку, що він має лишатися з своїми курсантами аж до моменту їх засилання.