Оповідання та повісті, окрушини
Шрифт:
— Боюся людей, які не читають художньої літератури, — сказала одна тиха дівчина.
Коли йдеться про Батьківщину, пропоную слово «заслуга» замінити «обов'язком».
Помилково думати, ніби гарні жінки менш інтелектуально розвинені. Вони просто, як добрі господині, дають відпочити розумові там, де з меншим зусиллям може заступити його врода.
Якими естетами ми не були б, завжди імпонуватиме нам у нашому партнері перш за все — характер.
Біда молодих, між іншим, і в тому, що вони нехтують досвідом батьків. Мені здається, що в цьому випадкові вони не без рації. Яким би той досвід не був корисним, він все ж таки найменше на двадцять років зостарілий!
— Ти розчарувався в мені? А хто в тому винний? Навіщо ти поспішив виписати мені характеристику, не спитавши мене про мою вдачу і звички?
— Будь моєю дружиною, червонявко, — попросив соняшник квасолю.
— Що? — обурилася та. — Зі мною одружитися, а на сонце заглядати? З такими поглядами тобі жити серед людей, а не в нашому рослинному світі!
Старі люди живуть спогадами. А що роблять ті, хто не запасся цим матеріалом на зиму життя?
Хіба ходять на жебри…
Дружба між народами, як і любов поміж людьми, для свого процвітання вимагає взаємності.
Брехати в живі очі — це не вміння, а вроджений талант.
— Звідки береться у вас стільки чудових думок? — спитала снобка поета.
— Мабуть, з того місця, що у вас стоїть облогом.
— Я дам вам прецікавий сюжет, — сказав халтурник письменникові, — ви дайте літературну обробку, а гонорар навпіл.
— Воно-то так, а як бути з душею твору?
Недалекий той час, коли чесність зійде зі списку парадних чеснот, настільки вона стане звичайною в нашій дійсності.
— Ах, коли б могли віднайтися всі розлучені пари, — зітхнула рукавичка-одиначка.
— Я постаріла, а ніхто не любив мене.
— А кого ви любили?
— Цікаве питання! А чого це я мала
Бурхливі оплески залу і стримані — президії не є добрим знаком для того, хто на трибуні.
— Ах, я повинна признатися вам в одному, — сказала Ляля Арлекіну, — у мене немає серця…
— О, то чудесно, — по-королівськи вклонився перед нею Арлекін. — Я все життя мрію про вірну дружину.
Цікаво: сам процес старіння непомітний навіть озброєному оку, а наслідки його видно й сліпому.
Я негарна? А «море симпатій», то що — калабаня вам?
— Коротка новела — роман майбутнього, — сказав скептик.
«Кожного коня можна осідлати, тільки треба знати як», — подумала дівчина, поправляючи краватку своєму хлопцеві.
— Не в'яжи своєї долі зі мною, — сказав вітер плакучій вербі, — в мене характер поганий. Сьогодні я тут, завтра там. Проплачеш свої очі за мною, моя хороша.
— А я створена для того, щоб плакати. А коли вже проливати сльози, то бодай за милим серцю…
— Скільки коронованих голів у фармакології пережила я! — сказала стара пані Аспірина.
Незафіксовані думки, наче передчасно померлі діти, здаються нам найкращими та найрозумнішими.
— У вас немає ні до кого зненависті? Тоді ви, пробачте за відвертість, безпринципова людина.
— Ви мене неправильно зрозуміли. Я просто вважаю, що мої особисті вороги не варті того, щоб я витрачала на них дорогоцінну емоціональну енергію.
На вершину слави ведуть парадним ходом. Падає людина з нього — чорним.
Мачуха, розкраявши яблуко надвоє, віддала пасербові більшу частину.
— Мамо, — пхенькнув рідний синок, — а чому мені менше?
— Цить, дурне! Зате ти маєш більшу частину мого серця.
— Коли вже крадеш, то не попадайся, — сказав старий плагіатор новачкові.