Оповідання та повісті, окрушини
Шрифт:
— Старіє.
— А як мається шановний Іван Іванович?
— Молодіє.
— Слухайте, чи не тому вона старіє, що він молодіє?
Щонайменше п'ятдесят процентів неполадків у нашому житті від того, що ми не усвідомили собі: з цим можна… не миритися.
Який може бути спокій на землі, коли вона вічно крутиться?
— Рідня добра здалеку, сусіди — коли
— Я ніколи не покинув би рідної землі, бо вмер би від туги за нею, — розцвірінькався Горобець.
— Ах, мовчіть краще, — обірвала його Ластівка. — Звідки вам знати, що таке туга за рідною землею, коли ви ніколи не покидали її?
Вимагати вдячності за свою любов — все одно, що вимагати плати за прослуханий концерт.
Найдошкульнішою формою грубості є все ж таки її… витончена форма.
— Найважливіше у нашому фаху, — сказав кравецький майстер, — завоювати довір'я у клієнта, а потім… тактовно надуживати ним.
— Слухайте, — вигукнув новоспечений одружений, — таж цю «філософію» можна прекрасно застосувати і до інституції подружньої вірності!
Підлабузництво — банан у лушпинні, комплімент — це той же банан, але обібраний та ще й ванільним цукром потрушений.
— Я знаю реакцію, — сказав один, — завдяки якій солод перетворюється у гірку, наче полин, речовину, — коли «гріх» за відповідної обробки стає «каяттям».
— Не вірте кожним сльозам, — сказала Цибуля.
«Гарна думка в незугарній одежині слова подібна до красуні в лахмітті», — написав початківець.
Рецензент зробив помітку на рукописові: «Порівняння невдале, бо з красуні лахміття можна зняти і вона буде ще краща».
Якщо геніальність — це два проценти вміння, а дев'яносто вісім потіння, то що тоді думати про навантаженого віслюка?
«Коханий мій, обмий мені мої наболілі ноги, візьми мене на руки, занеси на постіль, обтули пуховою ковдрою, щоб я знала, що ти любиш мене», — говорить щовечора жінка чоловікові, який ще з сорок третього року в землі.
Тема для антивоєнного плаката.
«В кожного своя біда». Та цур з бідою! «В кожного своя радість» — ось девіз наших днів.
Щораз менш стає вірних чоловіків? Згодна з вами, жіночки. Але стривайте… не зраджують же вас чоловіки з небесними янголами?
Іноді одна деталь в одязі може засвідчити про наш вишуканий смак чи — про цілковиту відсутність його.
Ямаю нехіть до всяких надмірностей. В тому числі й до надмірно моральних.
Час — не тільки найкращий лікар. Він і чудовий художник. Скільки сірих подій позолотив він нам у спогадах.
Щоб гудити чуже — замало досконало знати своє.
— Усі мої найкращі ідеї народжувалися далеко від моїх найближчих, — сказав філософ.
— Така сила туги?
— Ні, душевного спокою.
Єй-бо, не знаю, що більше болить: перший синяк на лобі сина чи перша цигарка в його зубах?
— В чому різниця між казковими і сучасними «голими королями»?
— Казковий король не знав, що він голий. Сучасні «голі королі» знають, що вони голі, але й знають, що їм про це ніхто не скаже.
Чим вища трибуна, тим вагоміше слово, що падає з неї.
Дівчина, яку вже рають женихам, нагадує неходовий товар — продати його можна випадково і то… недосвідченому покупцеві.
Коли б більше часу високому, більше сміливості середньому, більше самостійності мислення низовому керівництву, то поїзд у комунізм прибув би швидше.
Тим ультраромантичним натурам, які тікають від людей на природу, варто пригадати, що хліб, одежу і житло створили їм не птахи й не квіти, а таки люди!
В житті кукіль — бур'ян-галапас. У флаконі — опоетизована волошка.
Те, що людська слина має деяку лікувальну властивість, не означає, що можна плювати на людей.