Орлі, син Орлика
Шрифт:
– Ти на що натякаєш, дохтуре?
– А хоч би на теперішню перевірку.
Слідчий зітхнув, зробив вигляд, нібито вже вкотре перечитав написане у рецептах, потім запитав:
– А може, ти того?..
– Що саме? – не зрозумів лікар.
– Може, тебе вабить не заклад пані Зоненфельд, а сама його господиня, еге ж?
– Ну, знаєте!.. – Ле-Клерк мимоволі всміхнувся.
– Знаю, жабоїде, знаю. Ти холостий – вона удовиця. Ти лікар – вона аптекарка. Спільні інтереси, спільні почуття… Еге ж?
– Мої особисті почуття нікого іншого не стосуються, окрім мене самого, –
– А от і помиляєшся, дохтуре. Коли йдеться про Її Імператорську Величність – стосуються.
– Наскільки я зрозумів, ви запитували, чи належу я до якоїсь ложі прусських масонів?
– А що, ти нарешті зізнаєшся?.. – пожвавішав слідчий.
– У такому разі врахуйте: я – француз, пані Зоненфельд – австрійка. Франція, Австрія і Росія разом воюють проти Пруссії. То ви навіть після цього хочете сказати, що я – прусський масон?!
Слідчий промовчав.
– Тим паче, пані Зоненфельд – жінка. Наскільки я знаю, серед масонів жінок немає.
– Звідки тобі це відомо? – слідчий так і прикипів очима до Ле-Клерка.
– Бо масонів називають «вільними каменярами», тоді як про «каменярок» я ніколи й нічого не чув. А ви чули бодай щось?..
У такому ж дусі суперечка тривала ще з півгодини. Нарешті слідчий не витримав і відпустив Ле-Клерка. Справді, а як іще він міг вчинити – не залишати ж Її Імператорську Величність без ліків від жахливої мігрені!.. Вона ж дійсно могла розсердитися на занадто старанного слідчого. От якби він витягнув з лікаря зізнання!.. А так – затримувати француза надалі у підвалі не було жодного сенсу.
Забравши рецепти, доволі прохолодно розпрощавшися зі слідчим і наостанок нагадавши, що лікування ревматизму – штука нескладна, Ле-Клерк нарешті полишив сирий підвал. Біля виходу на нього чекала карета на полоззях. Навіть не озирнувшись назад (і без того зрозуміло, що нишпорка стрибне на задок, тільки-но вони від'їдуть), наказав кучеру гнати коней до аптеки пані Зоненфельд без найменшої затримки.
Як і у минулі два рази, удовиця-аптекарка була лагідною й чемною. Ле-Клерк передав їй усі три рецепти, попросив не баритися. Натякнув, що може поклопотатися перед її Імператорською Величністю, аби пані Зоненфельд отримала монополію на постачання ліків до імператорського двору. Господиня так і розквітла, мило посміхнулася. Вона справді ще нічогенька, подумав Ле-Клерк. Може, над словами слідчого варто замислитися? Бо не знав, не знав – як раптом угадав!..
Так, служба в Її Імператорської Величності – справа почесна. Виконання обов'язку перед господарем – тим паче. Проте життя – це життя, рано чи пізно воно бере своє…
На тому і полишив гостинний заклад пані Зоненфельд, супроводжуваний лагідним поглядом господині. На вулиці непомітно озирнувся на всі боки й побачив, що нишпорка ховається за рогом. Мабуть, злий, немов чорт, бо змерз на пронизливому вітрюгані… Ну, нічого, нічого – в кожного своя робота!
А над словами слідчого подумати варто. Безперечно, варто…
Лютий 1759 р. від Р.Х.,
Франкфурт-на-Майні,
ставка військового губернатора французів графа
Teaде Тораса де Прованса
– У мене добра новина з Московії, маршале.
– Справді, генерале?..
– Так, наш друг Ле-Клерк надіслав важливу звісточку.
Де Брольї одразу пожвавішав:
– Нумо, нумо, цікаво! І про що ж він пише?
– Про своє підвищення.
– Тобто?..
Ліва брова маршала запитально вигнулася.
– Він уже більше не є особистим лікарем його світлості Кирила Розумовського.
– Он як? Ким же він став – може, управителем маєтку Розумовського?..
– Вище беріть, маршале!
– Вище?.. Що маєте на увазі, де Лазіскі? Поясніть, прошу.
Генерал аж просяяв, потім простягнув маршалові один з «рецептів», три тижні тому переданий Ле-Клерком лагідній аптекарці, й мовив урочисто:
– За рекомендацією його світлості месьє Розумовського, наш агент Ніколя-Габріель Ле-Клерк став особистим лікарем Її Імператорської Величності Єлизавети Петрівни.
– Що-о-о?!
Втім, шифровка була у нього в руках. Перегнувши «рецепт» навпіл так, що латинські слова лишилися на лівій частині, а на правій – тільки стовпчик чисел, де Брольї уважно пробіг по ньому очима. За багато років роботи у таємному кабінеті Луї XV «Секрет короля» маршал вивчив шифр майже напам'ять, тому читав різноманітні числа, немовби звичайнісінькі слова. Ось попереду зазначено особистий номер адресата шифровки – «1265», що означає «його світлість граф Орлі». Далі – за текстом…
Дочитавши до кінця, де Брольї тільки підборіддя потер. Годі й сумніватися, так воно і є: агент повідомив про своє нове призначення та подавав коротку інформацію про військові плани росіян на найближчі місяці. Ось тільки тут незрозуміло… Причому саме там, де йдеться про запланований улітку наступ! А це ж найцікавіше…
– Люб'язний мій графе, підкажіть, будь ласка, що означають ці два довжелезні числа?
– Хіба ж ви не бачите, що обидва починаються з нуля?
– А-а-а, так-так…
– У такому разі потрібно скористатися латинською частиною рецепта.
Де Брольї розігнув папірець і відповідно до вказівок генерала почав відраховувати слова, вибирати з них літери та складати у назву населеного пункту:
– К-у-н-е-р-с-д-о-р-ф… Кунерсдорф?
– Так, маршале, йдеться саме про Кунерсдорф. [2]
– Дякую, генерале!
– Прошу пана…
– Отже, влітку росіяни та австрійці планують наступ у напрямі Кунерсдорфа?
– Саме так.
2
1 серпня 1759 року під Кунерсдорфом прусська армія (близько половини від загальної чисельності війська короля Фрідріха Великого) була вщент розгромлена росіянами та австрійцями, сам Фрідріх ледве уникнув полону (див. Хронологічну таблицю).