Остап Вишня. Невеселе життя
Шрифт:
Сон дядька Панаса про те, що його ніби грабує місто, автор називає «смичкою». І від цього слова виводить дієслово «смикати» – тобто Вишня поганить ленінську ідею змички.
Тут ми бачимо, як Вишня безпосередньо постачає класовому ворогові на селі словесну формулировку для своїх контрреволюційних розмов.
Який висновок для себе робить дядько Панас, боячись, «що місто відбере в нього останнього ґудзика»?
– «Ой-ой-ой, – захитав головою дядько Панас. – Сховай ґудзика у скриню… зроби, очкура…
В очкурі дядько Панас ходить». (II—16).
Важко заперечити, що в цих
І в інших творах він всіляко стає на захист власницьких індивідуалістичних рис навіть у селянина-громадського робітника. В гуморесці «А ви думали як!» він подає сільського делегата, що нарікає на потребу бути на сесії однієї установи в Харкові:
«Хоч би вже призначили, як вівці мої покотяться!» (II—185). Цим Вишня намагається критикувати корисну роботу установ з погляду шкурних інтересів одного власника.
Досить і цих наведених нами прикладів, щоб зрозуміти, що вся установка Остапа Вишні щодо радянського міста скерована на компромітацію його в очах сільського читача.
Підхід Остапа Вишні до сучасного радянського міста є не менш ворожий нашій сучасності, ніж його ж таки підхід до радянського села.
4. ОСТАП ВИШНЯ І НАША СУЧАСНІСТЬ
Цілу низку висловлювань Остапа Вишні щодо характеристики стану на Радянській Україні ми вважаємо за потрібне показати в нашій статті. Всюди, де тільки можна, так, ніби випадково, між іншим, але всюди Вишня намагається справити таке вражіння, ніби на селі голод, некультурність тощо. От, наприклад:
– «Гуси в холодку під потребилівкою (вже чотири роки замкнена стоїть)» (І—96).
…«У льохах нема нічого, бо давно вже все поїли…» (І—109).
Ці риски були б доречніші, скажімо, в «Село вигибає» Черемшини. Але Вишня обов’язково намагається наклепати про «сторозтерзаність» села за радянської влади.
Він намагається також, як ми це проте бачили й вище, підкреслити байдуже ставлення села до комуністичної агітації:
«Батько цигарку із «Товарищ, строй воздушный флот» крутять» (І—129).
А от і одвертий націоналістичний вибрик:
«Спочатку в них (українців), пісні були дуже короткі, мелодійні і з глибоким змістом, а потім, як уже було заведено «Всеукраїнський день музики» (тобто при Радвладі. О. П.) почали співати «корита». (III—23). Далі йде руська пісня.
Отже радянський всеукраїнський день музики ознаменовано руською піснею. Остап Вишня очевидно цим хоче сказати, що, називаючи свою національну політику ленінською українізацією, партія і радвлада насправді провадять русифікацію.
Є у Вишні «усмішка» «Село згадує». Це «усмішка» про громадянську війну. Становище Вишні, що сам був у цій громадянській війні на боці петлюрівців, під час написання «усмішки» про «червоного партизана» було справді дуже пікантне.
Що ж робить він? Не дає жодного слова про причини громадянської війни, про визвольний зміст боротьби бідняків-червоних партизанів з міжнародною контрреволюцією і з власним глитайством. Добу громадянської війни
Отже і в цій «усмішці» Остап Вишня змикається з тими, хто надзвичайно роздмухує уяву про громадянську війну на Україні, як про таку, що мала на меті породити колосальні страждання українського селянства, руйнацію села і т. д.
В одній «усмішці» Остап Вишня намагається уявити собі, як житиме селянин за доби цілковитої електрифікації побуту. Звичайно, він і не думає про те, що це буде доба соціалістичного ладу. За Вишнею технічні вдосконалення не порушують основ куркульського хуторянського сільського побуту (Електроціпок дітей б’є, «голосномовець молитву читає»… й т. д. (II—945).
В «усмішці» «Голосномовець» він подає ідилічну картину використання куркулем найгеніальніших досягнень сучасної техніки.
Куркуль використовуватиме радіо: щоб лякати птиць на свому городі, з свого саду виганяти пастухів, що крадуть фрукти, коли куркуль трактором оре свою землю, голосномовцем він викликає до себе жінку з обідом. Соціальний зміст такого ставлення до сучасності й до майбутнього зрозумілий.
І на кінець цього розділу варто згадати ще одну «усмішку», «Підмолоджування», де мова йде про омоложения людини. Велична проблема молодощів, що дала Гете натхнення для «Фауста», – у Вишні перетворюється на варіацію непристойного анекдоту про людину, якій пересадили залози тварини. Вишнин герой Фелікс Карлович через підмолоджування починає іржати і «задом бити» (III—187).
От і рівень творчий «короля українського юмору».
5. ЯК ОСТАП ВИШНЯ ЇЗДИВ ДО РАДЯНСЬКОГО КРИМУ
Якась редакція надіслала одного разу Остапа Вишню до Криму. Остап Вишня поїхав і описав свої вражіння. Звернемось до цього репортажу («Кримські усмішки»).
Історична частина цього репортажу обмежується поганеньким викладом нашвидку видобутих із популярних підручників відомостей про Крим типу:
– «Історична доба в Криму» починається тоді, коли біля його берегів з’являються греки-колоністи. Ще наприкінці 18 сторіччя до Р. X. двоє племен грецьких заселили Крим: йоняни й доряни. Вони заснували були такі місця, як Пантікапей (Керч), Гераклея (Синоп), Херсонес і т. ін. (III—13) та ще з обережним зауваженням: «За точність не ручуся». Або: «Може тут я й переплутав якісь там тисячоліття» (VIІІ—15). Словом, за таку якість і точність історичного матеріалу звільнили б з роботи всякого газетного кореспондента.
Остап Вишня починає цікавитись мовою кримського населення. Цікавиться тільки двома словами «платня» і «воші» (III—16), при чому останнє слово натхнуло нашого автора на цілу низку філологічних припущень, не більш цікавих і вартих по цінності, ніж це останнє слово.
Інші мовні явища, що виходять за межі грошей і вошей, Остапа Вишню не зацікавили.
Характеристика трудящих Кримської Радянської Республіки у Остапа Вишні приблизно така, як у збіднілого імперіаліста, що на нього плює всякий тубілець у колонії: