Острів Робінзона
Шрифт:
Раптом волосся на голові у мене піднялося. Я затаїв подих. Щось темне і довгасте повзло в тіні гущавини. Воно затримувалось, немов дивлячись на мене вгору, потім знову рухалось далі. В моїх очах, від збудження немов застелених туманом, усе почало двоїтись. Я вхопився міцніше за гілку, щоб не впасти. Здалося мені, що внизу чути навіть тріск гілля і глухе, притишене гарчання. Може, то були тільки жарти моїх збуджених почуттів, які примушували мене чути й бачити те, чого насправді не було? Згодом тут же піді мною почулося підозріле шкрябання, немов кігті великого хижака дряпали кору.
В розпаленій уяві я вже бачив тварюку, яка зіпнулася передніми
Вранці після сходу сонця, обережно злізши з дерева, я побачив на корі стовбура свіжі сліди-дряпини. Значить, все-таки це був якийсь великий звір. Мені стало моторошно. У віргінських лісах я змолоду звик до диких звірів, але ж тут, на чужій землі, я став віч-на-віч з незнаною природою, та ще й з якою зброєю в руках? То ж справжня насмішка: з ножем!
Я побіг у сторону моря, уважно вдивляючись у гущавину навколо. Зітхнув спокійно лише тоді, коли відчув під ногами дрібний пісок узбережжя, а солоний морський вітерець освіжив мені обличчя.
Я на острові
Як учора на вечерю, так і сьогодні на сніданок я збирав молюсків. На жаль, я з прикрістю переконався, що їх залишилось на піску значно менше, до того ж багато з них були вже трохи зіпсовані і непридатні для їди. Але, незважаючи на це, я наївся їх досхочу, а крім того, навіть збагатив сніданок новою стравою: поблизу, під пальмами, біля зірваних вихром гілок знайшов кілька кокосових горіхів, які впали на землю під час бурі. Зчистивши ножем зелену шкіру, я розбив горіхи на камені, напився смачного кокосового молока і з'їв поживну м'якоть.
При повному шлунку в мене з'явилися свіжі сили і немовби нова винахідливість. Я бачив, як швидко молюски псуються, лежачи без води на сонці, і тому вирішив зробити собі запас із тих, які ще збереглися. За допомогою великої черепашки я викопав у піску яму такої глибини, що на її дні виступила морська вода, і вкинув туди понад двісті молюсків — запас, якого вистачило б на кілька днів, якщо навіть у мене більш нічого не було б їсти. Щоб захистити сажалку від проміння сонця, прикрив її гілками кокосових пальм.
Увагу мою привернула до себе не дуже висока гора — місцями скеляста, місцями заросла колючими кущами — яка здіймалася за кількасот кроків од узбережжя. А що якби видряпатись на її вершину і побачити, що то за край мене оточує? Може, з гори побачу моряків, що врятувалися, або помічу якісь ознаки людських осель? Це завжди краще — заздалегідь знати, з якої сторони може прийти небезпека чи допомога.
Дорога на гору була легша, ніж я думав, і за півгодини я вже стояв на вершині. Напружено оглядав усе довкола. Чудовий вид широко відкрився переді мною.
І раптом… О жах! З усіх боків мене оточує океан. Я був на острові. На заході і півночі земля в туманній далечині майже зливалася з морем та небом, але, навіть незважаючи на віддаль у кілька миль, [4] навкруги видно було всюди темно-синю морську пучину. З усіх боків мене оточувала нещадна, мов грати в'язниці, вода. Я був у пастці. Не маючи ні човна, ні будь-яких знарядь, щоб його побудувати, я не міг вибратися звідси.
4
В книжці скрізь мається на увазі морська миля, що дорівнює 1852 метрам.
Вперте з того часу, коли розбився піратський корабель, мені пригадався Робінзон Крузо, і подібність моїх пригод до його долі вразила мене. Я теж зазнав аварії корабля, і хвилі викинули мене так само, як і його, на безлюдний острів.
«Прожив двадцять вісім років на безлюдному острові», згадав я слова, що були в заголовку книжки. Невже ж і мені загрожувало таке лихо?
— Ні! Безумовно ні! — відповів я собі твердо; уважніше роздивившись, я починав вірити в це.
В прозорому повітрі зір сягав далеко в море. Мій острів не був самотнім серед безкрайого морського простору. В північному напрямку на горизонті виразно виступали з моря контури іншого острова, значно більшого, ніж той, на якому був я, і гористого в західній частині. З протилежного боку, на півдні, не далі, мабуть, як за сім-вісім миль, простяглася широка плоска земля. Це могла бути частина континенту, а може, якийсь великий острів. Близькість цієї землі підбадьорювала мене.
Роздивившись краще, я переконався, що високий ліс зеленів тільки в одному місці, посеред острова. В інших же місцях росли всюди кущі, утворюючи більш чи менш суцільну гущавину, яку то тут, то там розривали білясті лисини поля з неродючим грунтом. Клімат на острові був помітно сухий, це видно було і з того, що на острові текло мало річок, і з того, що тут росло багато вкритих колючками кущів різних агав та кактусів. Струмочок, відкритий мною напередодні поблизу нічлігу, витікав з лісу посередині острова, це було єдине джерело прісної води, яке я міг помітити з гори. Море місцями клином врізувалось в глиб острова, утворюючи приємні для ока затоки, особливо привабливі там, де вгору здіймалися китиці кокосових пальм. Якби не усвідомлення свого сумного становища, я, напевне, замилувався б чарівним видом. Як не напружував я зору, оглядаючи всі близькі закутки острова, ніяких слідів присутності індійців не помітив. Це мене втішило.
Гора, на якій я стояв, була поблизу східного узбережжя. З її вершини я досить виразно бачив на півночі дюни, де напередодні знайшов рештки рятувального човна. Я не знав ще околиць острова з протилежного, південного боку і тому спрямував туди погляд, сподіваючись побачити щось таке, що свідчило б про присутність моїх товаришів по нещастю. Зір був у мене мисливський, орлиний, але довгий час я нічого не міг побачити, принаймні нічого вартого уваги. Ділянку за ділянкою оглядав я приморські нетрі, які дихали одноманітною пустотою.
Раптом погляд мій зупинився. Я напружив зір, аж заболіли очі. Там далеко, з південного боку, щось лежало на піску. Чи то кусок стовбура, чи, може, частина корабля: якась невиразна річ, ненатуральна, немов недоречна в цьому краєвиді. А може, то людина? Ще більш напруживши зір, я помітив біля незвичайного предмета незрозумілий рух: там підстрибували якісь темпі крапочки. За хвилину я вже не сумнівався, що то великі чорні птахи, які збираються біля корму. «Яструби», подумав я. А якщо ця догадка правильна, то, певно, яструби зібралися навколо якоїсь вмираючої тварини, а може навіть людини?