Острів Тамбукту
Шрифт:
Тоді Арикі знову виринув. Даремно я думав, що коньяк Сміта зробить його нешкідливим — він був невтомним у своїй злобі. Мабуть, він тільки чекав першої зручної нагоди, щоб знову почати свої інтриги. Коли чутка про крокодила розлетілась по селищу, головний жрець почав нашіптувати кожному, що Дао послав у затоку цього небезпечного хижака, щоб покарати тих, хто не шанує головного жерця і не прислухається до його порад. Зрозуміло, я був найбільшим грішником і головним винуватцем лиха — так сказав головний жрець тані Боамбо.
Якось Боамбо
— Дуже погано! — відповів вождь, не дивлячись на мене.
Він сидів схрестивши ноги, з похиленою головою, замислений і похмурий. Цигарка диміла в його руці, але він забув про неї, хоч був пристрасним курцем.
— Дуже погано! — повторив Боамбо, важко зітхнувши. — Нема риби. Люди кинулися ловити ящірок по схилах. Збирають черв'яків по трухлявих деревах і різних комах… Діти хочуть риби, але ніхто не наважується наблизитися до малої затоки. Люди бояться крокодила.
— А чому ви не вб'єте його? — спитав я.
— Не можемо, — відповів вождь.
— А ви пробували?
— Так, учора. Ми довго чекали в лісі. Нарешті крокодил виліз на берег погрітися на сонці. Коли він заснув, ми тихенько підкралися з лісу і кинули в нього списи. Вони влучили йому в спину і відскочили, не заподіявши шкоди. Наконечники поламалися об його тверду шкіру. Тоді Арикі заявив, що крокодил священний, і заборонив убивати його.
— Ну, добре, тоді я його вб'ю.
— Як?
— З рушниці.
— Облиш! Облиш! — замахав руками вождь. — Якщо ти його вб'єш, буде ще більше лихо.
— Яке лихо може трапитись?
— Та я ж тобі кажу, що крокодил священний. Так говорить Арикі.
– І ти йому віриш?
— Всі йому вірять. І всі кажуть: «Якщо вб'ємо крокодила, трапиться ще більше лихо».
Скільки я не допитувався у вождя, яке ж лихо може трапитись, нічого не зміг дізнатись. Мабуть, він і сам не знав.
Як і завжди, головний жрець діяв хитро. Він не говорив, яке лихо скоїться, коли хто-небудь уб'є крокодила. А лихо завжди може гранитися з кожним. Застала тебе буря в лісі, і ти сховався під якесь дерево. Ударила блискавка і вбила тебе… Ішов стежкою і випадково наступив на сплячу отруйну гадюку… Або випадково упав з пальми і зламав собі ногу… При кожному нещасті Арикі скаже: «Я ж вам говорив, що трапиться ще більше лихо…» Це була прозора, але лукава хитрість…
Так, головний жрець був небезпечною людиною. Він знав, що я можу вбити крокодила з рушниці, і поспішив оголосити його священним. Навіщо? Що він знову надумав?
А крокодил ставав дедалі нахабнішим і небезпечнішим. Він не міг знайти для себе вдосталь їжі в маленькій затоці, і голод все частіше примушував його вилазити на
Тоді Арикі пустив чутку, що крокодилові потрібна жертва. І не яка-небудь, а людська жертва. З'ївши її, хижак сам повернеться у великі води, звідки прийшов…
Так говорило Арикі біле листя. Те саме біле листя, яке ми з капітаном викрали з хатини головного жерця і замість нього поклали вахтовий журнал яхти — так от, це біле листя сказало йому, що крокодилові потрібна жертва! Чи плакати людині, чи сміятися з такої дурниці?
Так чи інакше, чутка про те, що крокодилові потрібна людська жертва, швидко розлетілася по селищу. Підтвердив ЇЇ й Амбо, син вождя. Якось він прийшов до мене стурбований і схвильовано сказав:
— Уїн-уїн, Андо! Арикі знову здурів. Тільки-но я чув, як він казав людям, що крокодилові потрібна жертва. Люди його спитали, кому ж бути жертвою, Арикі відповів: «Андо! Андо, пакегі гена, хай буде жертвою. Так каже біле листя!..»
Біле листя сказало, що я проти Дго і не слухаю порад головного жерця. Арикі багато разів скаржився на мене Боамбо, але вождь захищав мене, бо хотів зробити сином племені й одружити на своїй дочці. Люди слухалися Боамбо і не звертали уваги на слова Арикі, а той довго чекав повеління Дао. І от зараз ідол розгнівався і вирішив покарати людей. Він наслав на них крокодила. Якщо вони хочуть позбутися його, то повинні міцно зв'язати мене мотузком і залишити на березі. Крокодил з'їсть мене і повернеться в океан…
Мене охопив жах від підлості Арикі.
— А що кажуть люди? — спитав я хлопця.
— Люди мовчать, — відповів Амбо.
— А ти як думаєш — вони погодяться кинути мене крокодилові?
— Не знаю, — замислено відповів Амбо. — Всі налякані. Не наважуються вийти на човнах за рибою. Всі голодують…
Прокляття! Знову я винен в нещасті, яке спіткало тубільців. Що б не трапилося, все я винен! Цей лукавий головний жрець вміло використовував неуцтво інших. Тепер я зрозумів, яким чином за середньовіччя духівництво могло безкарно спалювати на вогнищах живих, ні в чому не винних людей…
Амбо похмуро дивився поперед себе. Потім підвів голову і несподівано спитав мене:
— Що ти скажеш про Шаміта? — Що тобі сказати?
— Хороша він людина? Любить він тебе?
— Не дуже…
— А послухає тебе, якщо ти щось попросиш?
— Не знаю…
Амбо трохи помовчав, далі промовив:
— Шаміт дає Арикі малоу. Щодня, щовечора… Арикі п'є малоу, голова у нього затуманюється, і він падає на землю як мертвий. Скажи Шаміту, хай він всипле в напій кілька крапель отрути із дерева смерті. Тоді Арикі засне і ніколи вже не прокинеться.