Острів Тамбукту
Шрифт:
— Зрозумів.
— Андо не винен, — повторювала Канеамея. — Ти не маєш права сердитись на нього. Зрозумів?
— Зрозумів.
— Слухай далі, — посміхнулась дівчина. — В день свята Дао я стану твоєю сахе. Тепер ти задоволений?
Обличчя Амбо раптом прояснилось, очі засяяли. Він щосили намагався стримати свої почуття, але марно.
— А тепер потисни Андо руку, — не вгавала Канеамея.
Юнак рвучко потиснув мені руку, щиро посміхаючись. І я відчув, що ненависть його минула, що він любив мене навіть тоді, коли збирався убити.
— Тепер я все
Він замовк. Очевидно, йому не хотілося завдавати Канеамеї болю, говорити погане про її негідного батька.
— Що було — травою поросло, — сказав я. — Дамо слово не слухати більше Арикі, і наша дружба буде гаряча, як сонце, і вічна, _ як місяць.
— Даю слово! — І син вождя знову потис мені руку. — Наша дружба буде гаряча, як сонце, і вічна, як місяць.
Ця клятва серед тубільців племені занго вважалася священною, і ніхто ніколи не порушував її.
І розійшлись. Амбо з Канеамеєю пішли вперед і незабаром зникли в лісі, а ми з Зінгою повернули в протилежний бік. Йшли глухим лісом і мовчали. Мисливці були вже далеко. Довкола панувала мертва тиша. Я сподівався, що Зінга заговорить перша, але вона не обзивалася.
— Ти мені нічого не скажеш? — запитав я.
— Стережись Арикі, — промовила Зінга. Таке попередження мені доводилося чути вже не раз і від неї, і від Амбо, і від їхнього батька. Мене це вже не дивувало. Я дуже добре знав, хто такий Арикі і на ідо він здатний.
— А про Канеамею що скажеш? — запитав я знову. Канеамея — хороша. Вона не така, як її батько.
Вона пообіцяла тобі показати біле листя — і не побоялася прийти навіть пізно вночі, коли заборонено заходити до чужих осель. В ту ніч вона зрозуміла, що ти не хочеш бути її даго. І вирішила: «Пакегі не для мене. Я стану сахе Амбо».
— От і гаразд, — сказав я. — А ти будеш моєю сахе? Вона посміхнулась і кивнула головою.
— А довго чекати до великого свята?
— Ще місяць, — відповіла Зінга. — В той день наше плем'я всиновить тебе. Але ти повинен убити сьогодні найбільше кро-кро.
Вона мала рацію. Велике полювання триває всього день, а я ще не вбив жодного бика.
Раптом Зінга зупинилась і схопила мене за лікоть.
— Глянь, — шепнула вона й показала очима вбік. Там, забравшись передніми ногами в річку, стояв
бик. Він підмів голову і тривожно нюхав повітря. Кро-кріт схожий п;і наших биків, з темно-сивою шерстю і гострими, крутими рогами, але з набагато більшим животом, завдяки чому здавався неповороткішим.
Я прицілився й вистрілив. Бідолашна тварина! Від несподіванки вона стала дибки і одним стрибком опинилася на березі, але передні ноги її раптом підломились, і вона важко рухнула на землю. Коли ми підійшли, бик був уже мертвий, але очі залишилися широко розплющеними, немов питали: «За що ти вбив мене?»
Кожен мисливець мав свій умовний знак, вирізаний на списі й на стрілах, по якому зразу видно було, хто вбив тварину. Я ж не мав ні списа, ні стріл,
Ми знову пішли понад берегом, де ліс був найгустіший. Тут шукали порятунку бантенги, яким пощастило уникнути мисливського списа. Раптом щось зашаруділо, кущі розсунулись, і на стежку вийшов дикий бик. Побачивши людей, він зупинився, підвів голову, потім знову нахилив її аж до землі, очі в нього налилися кров'ю. Він люто засопів і посунув на нас. Я прицілився й вистрілив. Бик став дибки, заревів од болю і ще з більшою люттю кинувся вперед. Зінга заверещала й стрибнула в річку. Ледве я встиг заховатися за дерево, як бик пролетів мимо, мало не зачепивши мене рогами. Потім зупинився й повернув назад. Він стояв кроків за десять, і видно було, як горять його очі і збуджено тремтять ніздрі. Зорієнтувавшись, він знову навів роги, готовий кинутися на ворога. Цього разу я прицілився прямо в лоб. Бик ринувся вперед, але раптом немов перечепився і з розгону рухнув на землю кроків за три від мого дерева. Куля влучила в голову, якраз поміж роги. Рана була смертельна. Бик дриґнув кілька разів ногами і заорав рогом землю, гучно сопучи, потім розслаб і більше не поворухнувся.
Тільки тепер я зрозумів усю небезпечність полювання на бантенгів. Для того щоб стрілою або списом забити кро-кро, тубільці повинні оточити його з усіх боків і нападати зблизька. Якщо не пощастить убити тварину за першим разом, вона мов скажена кидається на людей. Коли мисливець бачить, що ошаленілий бик наздоганяє його, він миттю падає на землю, а бик, збитий з пантелику хитрістю людини, починає гнатися за іншим. В цю хвилину стріли та списи градом сиплються на жертву і впиваються в її тіло…
За мисливцями невідступно йшло кілька тубільців, які знімали з забитих тварин шкуру, розбирали туші і зносили м'ясо до мисливського табору. Вони ж збирали стріли та списи, що завдали тварині смертельного удару. По них тубільці визначали, хто скільки забив тварин.
Пізньої ночі всі зібрались у таборі. Боамбо оголосив наслідки великого полювання. Виявилося, що я досяг найкращих успіхів: два кро-кро і вепр. Вождь проголосив мене першим мисливцем.
Так закінчилося велике полювання.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Таємні помисли Сміта. Вовк линяє, але норову свого не міняє. Плантація Сміта. Чорного ніяке сонце не вибілить.
Останній місяць я часто відвідував яхту. Смітова бібліотека залишилася там, бо не було чим перевезти на берег важку й масивну шафу, в якій вона містилася. Та коли б і перевезли, шафа однак не влізла б у дверцята хатини. Мене найбільше цікавили наукові книжки, але їх було дуже мало. Проте з п'ятисот томів дещо можна вибрати, і я інколи цілий день просиджував на яхті.