Піца «Гімалаї»
Шрифт:
Щоправда, Редька про долі моделей і акторок міркувала рідко. А от про вичитаний в Інтернеті рецепт ґаспачо (дешево й сердито) думала весь час, поки їхала ровером на продуктовий ринок.
Перемацала, перенюхала, перегладила всі помідори, набрала огірків, перцю, цибулі (часнику вдома вже було півхолодильника), удвічі дешевше виторгувала жмут не зовсім свіжої кінзи, вдихнула-видихнула, набравшись відваги, і тоді вже рушила в м’ясні ряди. От де вся правда відібраного в тварини життя – то в супермаркеті створюють ілюзію поліетиленової стерильності й дурять тебе ергономічною упаковкою. А на базарі м’ясо хоч і на
Щоби довести ровер із навішаними на руль овочами до телятини, треба пройти ряд із жертвами курячого геноциду і свинячого братовбивства. Редька із сумішшю завороження й огиди ковзала поглядом по відрізаних капловухих головах, аж тут раптом, просто з-під ятки з розкладеними на ній тельбухами випірнула стара, чорна, зморщена бабця з целофановим пакетом у руках. Пакет вона тицьнула просто Редьці в лице й змовницьки прошепотіла:
– Купи собі вухо.
– Шо? – оторопіла Редька.
– Не хоч? Ну, тоді серце. Очі не продаються, – і стара розреготалася.
Базарна божевільна, вирішила Редька, озирнувшись: ніхто на бабу не звертав уваги, так, ніби її й не було, видно, уже звикли.
У пакеті й справді була купа вух.
Від їхнього смороду Редька ледве не вклякла. Мертво-сірі, у бузкових прожилках, із масною щетиною довкола раковин.
– Гарні ж, ге? Сама збирала, – стара схилилась над кульком, мало не запхавши в нього голову, і щось там видивилася особливе. Потім швиденько засунула туди руку і дістала здоровенне лапате вухо. Вишкіривши зуби, вона приклала його до свого і радісно забелькотала на всі боки:
– Альо! альо! альо! альо! Хто там лопотить?! Га? Я тебе не чую! Хто?
– Шо за… – почала було Редька.
– На, це тобі, – Баба тицьнула вухо їй під ніс.
Редька різко відсахнулась. Її аж пересмикнуло. Ровер із клунками перекинувся, і помідори покотились по землі врозтіч, із червоних стаючи картопляними.
– Та дідчу маму!.. Чи ви, бабо, здуріли? – Редька зціпила кулачки і стала в грізну стійку бойового пацюка. – От я вам зара дам.
– Та ти ж не чуєш, небого, – скрушно хитнула головою баба, про всяк випадок відступивши на півкроку і сховавши вухо назад у кульок. – Ти геть нічого не чуєш. А Голос тобі хоч щось у снах говорить?
– Який, к бісу, голос? Я шо, на планокура схожа?
Редька сердито відвернулася і, нахилившись, заходилась збирати обліплені багном помідори. Вічно її гуманізмом хтось нагло користується.
– Слухай, дочко, дай-но сюди руцю – погадаю тобі трішечки, – улесливо ззаду защебетала стара. – Що було, що буде, що на серці, що на умі, все розкажу.
Редька через плече похмуро глипнула на навіжену, але та мала такий сердешний вигляд, що дівчина обернулася і її ліва рука мимохіть сама потягнулася назустріч брудній зашкарублій долоні старої. Лишень десь скраю майнула марна куца думка, що хвилину назад та долоня лапала мертве смердюче вухо.
Баба згорбилася над Редьчиною лівицею і почала щось швидко і беззвучно шепотіти, проводячи раз у раз скоцюрбленим пальцем по лінії долі й інших магістральних напрямках. Редька геть забула, що вона боїться лоскоту, натомість їй здалося, що стара трохи підросла і посвітлішала лицем. Потім баба замовкла і просто зависла, так і тримаючи спітнілу долоню Редьки
– Ну, що там? – Редька вже починала нервувати.
– А я звідки знаю. Я тобі що, дерматогліф якийсь? Ну, може, сердечко погулює, печіночка там…
Баба опустила голову, запхала руки кудись собі під поділ, витягла звідти довжелезну кістяну люльку, побитого роками й міллю, оздобленого нетутешніми майстрами капшука, і почала неквапливо забивати тютюн.
Цього було вже досить. Редька дозбирала помідори, поставила ровер на колеса й обурена поспішила геть із базару.
Коли вона вже відійшла було кроків на двадцять, у спину могутнім ударом різко гупнули глухі слова – аж крига приснула Редьці по жилах:
– Сім подвійних. Сім, а не шість. Сім, а не вісім. Розділи і вивчи їх. Постав кожну на місце і поверни пана в обитель його.
Поки Редька міркувала, почула вона ці слова насправді чи то було лише тільки бурчання в животі від голоду, помноженого на базарні запахи, геть з іншого кінця прокаркало:
– А краще, тікай, тікай, небого! Там вже видно буде…
Редька взагалі-то рідко чомусь сильно дивувалася. Звикла приймати за даність те, що речі, незбагненні для одних, виявляються життєвою нормою для інших. Хтось п’є рисове вино з трепетним серцем змії, щоб набути чоловічої сили, а хтось п’є тільки пиво певного середньокласового бренда, бо в дитинстві з реклами запам’ятав, що воно найліпше. Хтось їздить на Алтай до шаманів чи збирає вдома зворушливі лялечки вуду, а хтось дивиться про це страшні епізоди в серіалах, не наважуючись перемкнути на Діскавері-ченел. Хтось підкорює вершини гір, хтось сам їм підкорюється, хтось стрибає з парашутом, сплавляється білими водами, дереться на скелі, стрибає у водопади, а хтось гордо виживає в умовах кам’яних джунглів, зі скрипом і масою енергетичних затрат будуючи блискучу кар’єру. Ну або просто організовано їздить на екскурсію + шопінг – «прі условії пакупкі норкавай шуби на суму ат тисячі євро – бєсплатнає праживаніє» – тут також треба мати хист…
– Нє, ну це в мене, канєшно, максималізм уяви, – припустила собі Редька в стилі Соні. – Але слово «дерматогліф» мені точно не причулося. Треба глянути у Вікіпедії, що воно точно таке.
Знайшлася «дерматогліфіка»:
– Дермо… видовбую, вирізьблюю, – вголос прочитала Редька. – Розділ морфології людини, те-те-те… шкірний рельєф долонних і підошовних поверхонь, де шкіра, мгм… папілярними лініями, що утворюють певні узори.
Редька зітхнула. Аби вона працювала в криміналістиці, а баба в судовій чи клінічній медицині, їм, можливо, і було би про що поговорити за чашкою какао в затишному морзі.
А що стара додавала про якісь там сім і вісім, Редька і не намагалася второпати, бо таки сумнівалася, що дійсно це чула, як і пораду тікати з протилежного боку.
– От же ж, курва, шаради. Я не любитель, кажу зразу. З японськими кросвордами – до Соні. А я в таке не граю.
І, виплюнувши покусаний олівець, Редька в той же час виплюнула з ним і думки про те, що свіжо було сталося, але якимсь чином – чи не низом живота – вона відчувала, що так просто ця історія не закінчиться.