Підняти вітрила!
Шрифт:
— П'єр Ваян!.. Може, він ще живий…
— Тоді, пане, відвезіть якомога швидше папір! — сказав капітан маленького судна. — Щасливої дороги, і я вірю у вас!
— Спасибі
Антон спустився в каюту і схиливсь над картою з компасом у руці. Але саме там, де вказувалось місце катастрофи, океан був білий, ніде ні острова, ні латочки суші, на десятки миль довкруг лише вода. І все-таки неможливо, щоб П'єр помилився.
Через кілька хвилин люди побачили, що капітан піднімається сходами вже трохи спокійніший.
— Куди ми йдемо, пане? — спитав Герасім. — Не в Буенос-Айрес?
— Ні, ідемо на схід, шукати П'єра Баяна!
— А вугілля?
Вони мали вивантажити його в Буенос-Айресі до 15 лютого, так записано в контракті. Але тепер Антон Лупан забув, що пишеться в книгах
— Вугілля! Ми використаємо його як баласт, а якщо воно нам не буде потрібне, викинемо в океан!
Люди спантеличено глянули на нього.
— Ви що, вагаєтесь? — здивувався Антон.
Аднана заперечливо хитнула головою. За нею решта відповіли водноголос:
— Ні! Ми підемо туди, куди ви нам скажете! Ми моряки!
— То в дорогу!
Герасім крутнув стерно, вітрила залопотіли, напнулись, і «Сперанца» занурилась носом у хвилі.
Шхуна мчала у світанку при сильному ходовому вітрові, на щоглі майорів румунський прапор. Форштевень знову почав свій тріумфальний марш плавби, і «Сперанца» тріпотіла білими вітрилами, в передчутті нової дороги.