Пісні

Руданський Степан Васильевич

15 ав­гус­та

НЕ КИ­ДАЙ МЕ­НЕ...

Не ки­дай ме­не, Моя ча­роч­ко! Не же­ни ме­не Ти, шин­ка­роч­ко! Не же­ни ме­не, Дай упи­ти­ся. В те­бе, брид­кую, Улюбитися! Не без жінки я, Не без ха­ти я, Все у ме­не є, Відьмо кля­тая! Хліба до­си­та Маю в засіку, Маю во­ли­ка, Маю й пасіку. Моя ха­точ­ку - Повна ча­шеч­ка; Моя жіноч­ка - Мов та пта­шеч­ка; Та тяжкі мої Болі більнії, Бо не маю я Волі вільної!.. Запряжу во­ли - Потом ми­юся; Розпряжу во­ли - Набік хи­лю­ся; Повалюсь на бік - Не здріма­юся; Знов

на пан­щи­ну Підіймаюся. Відроблю чу­же: "Жінко-душечко! Приголуб ме­не, Щебетушечко!" А во­на у плач, Розголоситься, На своє же­не, Бо й не про­ситься… Робиш - сил не­ма, Спина кри­виться, А во­на на те Та й не ди­виться. Робиш - сил не­ма, Похиляєшся, А во­на у плач: "Запиваєшся!" О, я п'ю те­пер, Жінко лю­бая, Не ки­дай ме­не, Чарко гру­бая! Не ки­дай ме­не, Моя ча­роч­ко; Не же­ни ме­не Ти, шин­ка­роч­ко! Не же­ни ме­не - Дай упи­ти­ся, В те­бе, брид­кую, Улюбитися!

НАУКА

Дочекався я Свого свя­тонька Виряджала в світ Мене матінка. Виряджала в світ Мати рідная І про­мо­ви­ла Мені, бідная: "Нехай, си­ну мій, Ми пра­цюємо. Нехай цілий вік Ми го­рюємо; Нехай сох­ну я, Тато гор­биться, Ти на світ пог­лянь, Що там ро­биться, - Та не всі ж, як ми, В землі ри­ються, - Може, є такі, Що і ми­ються; Та не всі ж, як ми, Димом ку­ряться, - Може, є такі, Що й не жу­ряться. Коли знай­деш їх, Милий си­ноч­ку, Ти скло­ни се­бе, Як би­ли­ноч­ку, Ти скло­ни се­бе, Як би­ли­ноч­ку, прос­те­ли се­бе, Як ряд­ни­ноч­ку. Спина з по­хи­лу Не іскор­читься, Чоло з по­ро­ху Не ізмор­щиться. Спина з по­хи­лу Не ізкри­виться, Зато сту­пить пан Та й по­ди­виться; Зато сту­пить пан На покірно­го І прий­ме те­бе, Як добірно­го. І в го­ди­ноч­ку - На дра­би­ноч­ку. І підеш тоді, Милий си­ноч­ку, І з па­на­ми сам Порівняєшся, В сріблі-зо­лоті Закупаєшся; В сріблі-зо­лоті Закупаєшся, З по­лем батько­вим Розпрощаєшся!" Але ста­ло­ся Друге свя­тонько: Виряджав у світ Мене ба­тенько. Виряджав ме­не, Путь по­ка­зу­вав, Говорив мен І при­ка­зу­вав: "Видиш, си­ну мій, Як пра­цюємо, Видиш, си­ну мій, Як го­рюємо. Кождий на світі На то ро­диться… Не ди­вись на світ, Що там ро­биться! І на пчіл пог­лянь: Є ро­бучії, Але й трутні є Неминучії. Так і на світі: Їдні ри­ються, Другі по­том їх Тілько ми­ються. Будь ти прок­ля­тий, Милий си­ноч­ку, Як пігнеш та­ким Свою спи­ноч­ку; Як пігнеш та­ким Свою спи­ноч­ку, Як прос­те­лиш­ся На ряд­ни­ноч­ку. І чо­ло тобі Нехай змор­щиться, І хре­бет тобі Нехай скор­читься! Ти тікай від них, Як від га­ди­ни, Ти не жди від них Перекладини; Ти не жди від них Перекладини, Ти у світ іди На ог­ля­ди­ни. Ти у світ іди, Милий си­ноч­ку, Ти усе спізнай - І би­ли­ноч­ку. Тоді з світом ти Порівняєшся, В добрі-ро­зумі Закупаєшся, В добрі-ро­зумі Закупаєшся, З по­лем батько­вим Привітаєшся!"

16 ав­гус­та

МОЯ СМЕРТЬ

Прийшла смерть моя, Легке то­читься… Ти мо­ри, ма­ро, Коли хо­четься. Я віддам землі Всі кісткі мої, А на світ пу­шу Лиш щілки мої! Не ум­руть во­ни: Кожна щілоч­ка Полетить жи­ва, Як та пчілоч­ка; Полетить

жи­ва І по­ко­титься, В сотні, ти­сячі Переплодиться. І я знов жи­вий Світ ог­ля­дую, Смерті пер­шої Не при­га­дую. Прийде дру­га смерть - Світ зчорніється, Земля вся в снігу Забіліється. І весь світ ма­ра Зморить го­ло­дом І щілки мої Зціпить хо­ло­дом. Але хо­лод той Не уб'є жит­тя. Перейдуть віки, Ожиє ди­тя. Перейдуть віки, Світ за­ва­литься, Вогнем-стовогнем Весь роз­па­литься. І сніги тоді Паром ки­нуться, І щілки мої Знов про­ки­нуться. І щілки мої Знов про­ки­нуться, Найдуть зем­лю знов, Знову ки­нуться. Найдуть зем­лю знов, Знову ки­нуться, В сотні душ жи­вих Перекинуться. І піде жит­тя Знов дра­би­ною, І я виг­ля­ну Знов ди­ти­ною. А ти ждеш, ма­ро! Легке то­читься, Ти не жди - мо­ри, Коли хо­четься. Місяць, рік піждеш - Що уво­ди­ти? Трудно ду­ми всі Разом спло­ди­ти. Трудно ду­ми всі Разом спло­ди­ти; Чого ж ждеш, ма­ро? Що уво­ди­ти?

17 ав­гус­та

ОЙ ТИ, КА­ЛИ­НО, ОЙ ТИ, МА­ЛИ­НО...

Ой ти, ка­ли­но, ой ти, ма­ли­но, Ой чо­му ти не рос­ла? Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но, Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но, Бистра во­да зай­ня­ла. Ой ти, ка­ли­но, ой ти, ма­ли­но, Ой чо­му ти не цвіла? Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но, Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но, Бистра во­да за­нес­ла. "Ой во­да гра­ла, ме­не не зай­ма­ла, Не тим-бо ж я не цвіла. Не цвіла я з го­ря, що мо­го яво­ра Не цвіла я з го­ря, що мо­го яво­ра Бистра во­да зай­ня­ла. Зайняла во­да, зай­ня­ла бист­ра, Покотила на Ду­най, А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині, А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині, Тяжка ту­га та пе­чаль. Зайняла во­да, зай­ня­ла бист­ра, Покотила на ріку, А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині, А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині, Тяжка ту­га довіку!"

СЕРБСЬКА ПІСНЯ

Моя ха­та - чорні го­ри, А пос­те­ля - камінь го­лий; Мої брат­тя - ко­му го­ре, Мої брат­тя всі со­ко­ли. Де во­ро­га зав­ва­жа­ють, Як блис­кав­ка, наліта­ють. Моє сер­це ве­се­литься, Як за­пу­кає руш­ни­ця, Як ту­рецькую ско­ти­ну Неживою з ко­ня ски­ну Та го­ло­ву йо­го пся­чу На колі своїм по­ба­чу. Квітчу го­ру не квітка­ми - Турецькими го­ло­ва­ми; Квітчу плечі свої сербські Турецькими жу­па­на­ми. Турки кулі ви­ли­ва­ють, Кулі турків по­би­ва­ють. Здоров бу­ду - то при­бу­ду І до твої, аго, ха­ти І з жінкою твою бу­ду Цілу нічку но­чу­ва­ти, Твій тю­тюн бу­ду ку­ри­ти, А ко­ра­ном борщ ва­ри­ти. Візьму, аго, ко­ня тво­го, Тогді бо­сий ти пос­ка­чеш; Візьму, аго, ме­ча тво­го, Тогді прас­ни­цю по­ба­чиш. Та ще те­бе, вра­жий діду, Осідлаю та й поїду. Тогді сво­го до­ко­наю, Псячу го­ло­ву зру­баю. Твоє м'ясо бу­де в полі, Голова на час­то­колі, І го­ло­ву чер­ви сто­чать, А пси пси­ну роз­во­ло­чать. Тобі го­ре, сер­бе-бра­те! Ніхто не йде по­ма­га­ти. Тілько сам ти між го­ра­ми Справляєшся з во­ро­га­ми. Сербин крик­не - б'є руш­ни­ця, Тим Сербія і дер­житься!

ІЩЕ ВЧО­РА ІЗВЕ­ЧО­РА

Іще вчо­ра ізве­чо­ра По за­ході сон­ця Поглядав я на ули­цю Край сво­го вікон­ця. Поглядав я на ули­цю - Бучно бу­ло всю­ди, І ми­га­ли ми­мо вікон Знакомії лю­ди. І сьогодні іще до дня До моєї ха­ти Збиралися то­ва­риші Тугу роз­ва­жа­ти. Розважали, роз­мов­ля­ли, Щиро обійма­лись, Виливали ду­шу в ду­шу І не ог­ля­да­лись. Півгодини до ма­ши­ни, Як ма­ла ру­ша­ти, Виходила і ти, ми­ла, Мене ви­ряд­жа­ти. Вийшла, ста­ла на по­мості, Хусткою зак­ри­лась, Дивилася-дивилася… Так і роз­лу­чи­лась.

1 сен­тяб­ря