Північна зірка
Шрифт:
— Поверніть!
Знову побіг вулицею.
— Поверніть!..
Було тихо і глухо. Світало.
На площі, там, де вони сиділи з Елою на початку ночі, Віктор знайшов трав’яні сандалії і зрозумів усе.
Це була Ніч Присвяти. Дівчина перетворилася на пісню:
Будемо
І промені зірок будуть нам струнами…
Хіба могло бути по-іншому у цьому дивному і чужому світі? Ела — вона була кокон, як ці незбагненні вежі. Тепер вона стала собою — піснею. Хіба могло бути інакше?
Розум, однак, не хотів миритися з цією простою, очевидною істиною. Віктор усе ще кликав:
— Ело…
Сандалії він не взяв. Навіщо? Ще раз обійшов площу, пройшовся вулицею, зупинився у кінці. Попрощався з містом.
Піднявся на пагорби і ще раз озирнувся на місто. Непросте місто, у ньому жила музика.
Піднявся на корабель, задраїв за собою двері.
Поставив ракету на вертикаль. Опустив руки на важелі управління.
— Я твоє кохання, твоя пісня… — почув він.
— Ти тут? — запитав, затримуючи руки на важелях.
— Тут. І залишуся тут.
— Ело…
— Так, любий. Інакше неможливо.
Вдруге упродовж цього ранку Віктор збагнув: інакше неможливо.
— Прощай. — сказав він.
— Прощай, — відповіла Пісня.
— Як довго ти будеш зі мною? — запитав Віктор.
— Завжди. Я пісня, я музика твоєї душі, ти понесеш мене з собою.
Віктор увімкнув двигуни і ще раз мовив:
— Летимо.
— Ми
Корабель одірвався від ґрунту і полинув увись.
ЗМІСТ
Квіти Альбаросси
Іще одне мертве місто
Північна зірка
Іспит з космографії
Про що промовляють тюльпани
Джерело Непийвода
Шротинка
Дорогий дослід
Відкриття
Хромосоми долі
Маша
Ела