П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
А ще він хотів скоріше забути свою розмову з Беатою. Приймальна виявилася порожньою, в ній панувала повна тиша. Роулі не став повертатися з ними, вони були тут удвох. Далтон Кемпбелл, який нетерпляче крокував по своєму кабінеті, заклавши руки за спину, побачив хлопців і жестом звелів заходити.
— А, ось і ви. Відмінно.
— Чим можемо бути корисні, майстер Кемпбелл? — Запитав Несан.
У кабінеті горіли лампи, висвітлюючи обстановку приємним теплим світлом. У відкрите вікно задував вітерець, колихаючи легкі фіранки. Бойові прапори трохи розвівалися.
Далтон
— У нас неприємності. Пов'язані з убивством Клодін Уінтроп.
— Якого роду неприємності? — Поцікавився Несан. — І чи можемо ми як-небудь допомогти впоратися з ними? — Помічник міністра потер підборіддя.
— Вас бачили. — У Несана по спині пробіг холодок.
— Бачили? Тобто як?
— Ну, пам'ятаєш, ти розповідав, що ви чули, як зупинилася карета, а потім ви всі побігли до ставка, щоб у нього пірнути?
Несан сковтнув грудку.
— Так, пане.
Далтон Кемпбелл знову зітхнув. Він потарабанив пальцями по столу, як би підшукуючи слова.
— Ну так тіло знайшов якраз кучер цієї самої карети. І повернувся в місто, щоб покликати гвардійців.
— Ви нам про це вже говорили, майстер Кемпбелл, — нагадав Морлі.
— Так, але вся справа в тому, що, як я тільки що дізнався, він залишив біля тіла свого помічника. А той пройшов за вами серед хлібів. До самого ставка.
— Добрі духи! — Видихнув Неса. — Ви хочете сказати, він бачив, як ми плавали і відмивалися?
— Він бачив вас двох. І назвав ваші імена. Несан з Морлі, він сказав. З кухні маєтку.
Серце Несана шалено калатало. Він намагався зібратися з думками, але в паніці не міг вхопити жодної.
Чим би він не керувався, не важливо, що він діяв на благо, його все одно засудять до смерті.
— Але чому він не розказав відразу, раз він нас бачив?
— Що? А! Гадаю, він був в шоці від побаченого, тому… — Далтон Кемпбелл махнув рукою. — Послухай, у нас немає часу обговорювати що та чому. Тепер вже ми так чи інакше нічого не можемо вдіяти.
Високий андерець висунув шухляду.
— Мені дуже шкода. Я знаю, що ви обидва зробили для мене добру справу. Для всього Андера. Але факт залишається фактом: вас бачили.
Він дістав із шухляди туго набитий гаманець і кинув на стіл.
— Що з нами тепер буде? — Очі Морлі стали зовсім величезними. Несан знав, що зараз відчуває друг. У нього самого жижки затрусилися, коли він спробував уявити покарання.
І тут його облила нова хвиля жаху, і він мало не заволав. Він згадав розповідь Франки про те, як натовп накинув їй петлю на шию і повісив, розвівши під ногами багаття, а вона задихалася, бовтаючи ногами в повітрі. Тільки от Несан не володів магією, яка допомогла б йому втекти. Він майже відчував, як зашморг затягується на шиї.
Далтон Кемпбелл підштовхнув до них шкіряний капшук.
— Я хочу, щоб ви взяли ось це. — Несану довелося зосередитися, щоб зрозуміти сказане Кемпбеллом.
— Що це?
— Головним чином срібло. Втім, золото там теж є. Як я вже сказав, мені дуже шкода. Ви обидва надали велику
— Але ви можете сказати їм…
— Я нічого не можу їм сказати. Мої найперші зобов'язання — турбота про Бертрана Шанбора і майбутнє Андера. Суверен хворий. І Бертрана Шанбора можуть в будь-який момент закликати на пост Суверена. Я не можу кинути всю країну в хаос через Клодін Уінтроп. Ви обоє — все одно що солдати на війні. А на війні гине багато хороших людей. До того ж народ так сильно збуджений через цю справу, що мене ніхто й слухати не стане. І розлючений натовп схопить вас і…
Несан злякався, що зараз втратить свідомість. Він дихав так часто, що в голові каламутилося.
— Ви хочете сказати, що нас стратять? — Далтон Кемпбелл ніби прокинувся від задумливості.
— Що? Ні. — Він знову підштовхнув у хлопцям капшук. — Я ж сказав, тут сила-силенна грошей. Візьміть. І втікайте. Невже незрозуміло? Ви повинні зникнути, інакше помрете ще до заходу сонця.
— Але куди ми підемо? — Заскімлив Морлі. Далтон Кемпбелл махнув кудись у вікно.
— Геть. Подалі звідси. Туди, де вони вас ніколи не знайдуть.
— Але якщо можна якось усе пояснити, сказати людям, що ми лише зробили те, що необхідно…
— А згвалтування Беати? Тобі не слід було гвалтувати Беату.
— Що?! — Ледь не задихнувся Несан. — Але я ніколи… Клянуся, я ніколи б цього не зробив! Клянуся, майстер Кемпбелл!
— Не має значення, зробив би чи ні. Люди вважають, що це зробили ви. І не стануть слухати мої пояснення. Вони вважають, що Беату згвалтували ті ж, хто згвалтував і вбив Клодін Уінтроп. І вам вони не повірять, враховуючи, що та людина може пізнати вас як вбивць Клодін Уінтроп. Так що не має ніякого значення, гвалтували ви Беату чи ні. Чоловік, який бачив вас — андерець.
— Нас шукають? — Морлі провів тремтячою рукою по блідій до зелені фізіономії. — Ви говорите, що нас уже шукають? — Далтон Кемпбелл кивнув.
— Якщо залишитеся тут, вас стратять за обидва ці злочини. Ваш єдиний шанс — тікати. І як можна швидше. Оскільки ви обидва були для мене дуже корисними і відмінно послужили справі культури Андера, я хотів попередити вас, щоб у вас хоча б був шанс врятуватися. Я віддаю вам усі свої заощадження, щоб допомогти втекти.
— Ваші заощадження? — Несан похитав головою. — Ні, майстер Кемпбелл, ми їх не візьмемо. У вас є дружина і…
— Я наполягаю. А якщо знадобиться, то примушу. Тільки будучи впевненим, що хоч так зміг вам трохи допомогти, я буду спокійно спати по ночах. Я завжди роблю все, що в моїх силах, щоб допомогти вірним мені людям. Це останнє, що я можу зробити для вас обох. — Він вказав на шкіряний капшук. — Візьміть і поділіть між собою. Скористайтеся грошима, щоб виїхати подалі звідси. І почати нове життя.
— Нове життя?
— Цілком правильно, — кивнув майстер Кемпбелл. — Ви навіть зможете придбати собі мечі.