П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню

Гудкайнд Террі

Жінка зробила крок на світло. Обличчя її виражало крайнє здивування.

— Чарівник першого рангу… — Зедд обеззброююче посміхнувся.

— Франка Ховенлок, я сподіваюся? — Жінка змогла лише кивнути.

— Ого, та як же ти виросла! Коли я бачив тебе востаннє, ти була ось такою. — Він підняв руку на рівень талії і посміхнувся з щирим замилуванням. — З тебе вийшла дуже гарна жінка!

Спалахнувши, вона пригладила волосся.

— Ой, та я вже сива!

— Сивина тобі до лиця. Правда-правда!

Зедд

аніскільки не кривив душею. Франка дійсно була дуже приваблива. Темне волосся до плечей обрамляло тонке витонченої ліпки обличчя. І наліт сивини на скронях лише вигідно підкреслював її зрілу красу.

— А ви…

— Так, — зітхнув він. — Знаю. Не можу точно сказати, коли це сталося, але став дідом.

Розплившись в усмішці, вона зробила реверанс, витончено притримуючи пальчиками своє просте коричневе плаття.

— Для мене велика честь бачити вас в моєму скромному житлі, Великий Чарівник.

— Та облиш ти! — Відмахнувся Зедд. — Ми старі знайомі. Клич мене просто Зеддом. — Жінка встала.

— Що ж, тоді нехай буде Зедд. Повірити не можу, що Творець відповів на мої молитви ось таким чином. Ах, як би мені хотілося, щоб моя мама була ще жива і змогла знову з вами зустрітися!

— Вона теж була красунею. Хай подбають добрі духи про її душу.

Просяявши, Франка притиснула долоні до щік.

— А ви такий же красивий, яким я вас пам'ятаю!

— Правда? — Набрав поважного Зедд. — Ну спасибі тобі, Франка! Намагаюся тримати себе у формі. Регулярно вмиваюся спеціальними травами і маслами, які додаю у воду. Думаю, почасти тому моя шкіра все ще гладка.

— Ах, Зедд, ти і уявити не можеш, як я тобі рада! Хвала Творцеві! — Вона все ще притискала долоні до щік. На очі її навернулися сльози, — Мені потрібна допомога. Ох, Великий Чарівник, як же мені потрібна твоя допомога!

— Дивно чути таке від тебе. — Він узяв її долоні в свої.

— Зедд, ти допоміг моїй матері. А тепер повинен допомогти мені. Будь ласка! Моя могутність зникла. Я перепробувала все, що могла. Рилася в книгах чар, заклинань і чаклунства. Нічого не допомогло. Довелося прив'язати цю мотузку до дверей, щоб дурити людей і тримати їх у покорі. Я змучилася. Спати майже перестала. Я намагалася…

— Шіми на свободі.

— Ні! — Заперечила вона в подиві. — Не думаю, що справа в цьому. Я думаю, що це через те, що в мене температура, ймовірно через закляття, накладене на мене жінкою менших здібностей, але з великими амбіціями. Від заздрості, я вважаю, і мстивості. Я тепер намагаюся не зачіпати людей, але були часи…

Зедд схопив її за плечі.

— Франка, я приїхав сюди в надії на твою допомогу. Мати… Моя внучка, дружина мого онука… ненавмисно звільнила шимів, коли їй знадобилося терміново вдатися до допомоги магії як до останнього шансу врятувати життя моєму онукові.

Мені

потрібна твоя допомога. За цим я і прийшов. Мій дар теж зник. Вся магія зникає. Світу живих загрожує величезна небезпека. Немає необхідності пояснювати жінці твоїх здібностей всі наслідки. Нам потрібно з'ясувати, що ми можемо зробити, щоб вигнати шимів. Як Великий Чарівник я прийшов вимагати твоєї допомоги.

— Твій онук? А… А він вижив? Одужав?

— Так. На щастя, за допомогою жінки, що стала тепер його дружиною, він вижив і тепер почувається добре.

Закусивши ніготь, вона деякий час обмірковувала його слова.

— Що ж, хоч якась користь від цього, раз він вижив. Але це означає, що в обмін на свою допомогу шими пройшли завісу… — Вона спохмурніла. — Твій внук, кажеш… А він має чарівний дар?

У цю мить в голові Зедда пронеслися тисячі думок, але він відповів лише:

— Так.

Франка ввічливо усміхнулася, показуючи цим, що рада за Зедда, і прийнялася за справу. Відкинувши драпірування, вона вхопила його за руку і потягла до столу. Відсунула важку фіранку на вікні біля столу, впустила світло. На темній поверхні столу красувалася викладена сріблом Благодать.

Витонченим жестом Франка запропонувала Зедду сісти. Коли він сів, вона дістала дві чашки, налила в них настояний на травах чай, подала чашку Зедду і влаштувалася на стілець навпроти нього.

Відпивши ковток, вона вимовила:

— Підозрюю, що за цим стоїть куди більше.

— Набагато більше, — зітхнув Зедд. — Тільки час у нас закінчуються.

— Може, все-таки поясниш головне?

— Ну гаразд. — Зедд сьорбнув чай. — Ти пам'ятаєш Д'хару?

Рука з чашкою завмерла.

— Хто ж може забути Д'хару?

— Ну, розумієш, справа в тому, що моя дочка доводиться Річарду матір'ю, Річард — це мій онук. Він був зачатий згвалтуванням.

— Мені дуже шкода. — У голосі Франки звучало щире співчуття. — Але яке це має відношення до Д'хари?

— Чоловіком, який зачав його, був Даркен Рал з Д'хари. Руки жінки затремтіли. Вона ніяк не могла піднести чашку до губ.

— Ти хочеш сказати, що цей твій онук — нащадок двох володіючих магією родів, і він же — той самий Магістр Рал, що вимагає капітуляції всіх Серединних Земель?

— Ну так, взагалі-то це він і є.

— Цей твій онук. Магістр Рал власною персоною — та людина, що збирається одружитися на матері-сповідниці?

— Дуже мила була церемонія, — посміхнувся Зедд. — Дуже мила. Не зовсім звичайна, але елегантна, я б сказав. — Франка вперлася чолом у долоні.

— Добрі духи, це непросто переварити!

— Ах так. Він до того ж ще й бойовий чарівник. Вибач, забув. Він від народження володіє обома сторонами магії.

— Що?! — Миттєво підняла вона голову.