П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
Він довіряв міністру не більше Келен. Із самих перших розмов про Андер її неприхована ворожість до цієї країни відбилася і на сприйнятті Річарда. І міністр культури не зробив нічого, щоб поліпшити первісне враження, але лише додав вагомості безсторонній інформації Келен.
— Ось, — постукав по сторінці Річард. — Ось воно знову.
Келен заглянула на сторінку. І гірко зітхнула, побачивши назву: Вестбрук.
— Написане тут підтверджує те, що ми знайшли раніше, — сказав Річард.
— Я знаю це місце. Маленьке містечко. Вельми непримітне, наскільки я пам'ятаю.
Річард
— Так, Магістр Рал? Чим можу допомогти?
— Пані Фіркин, ви сказали, що добре знаєте історію Андера.
— О так! Це моя улюблена тема.
— Бачте, я виявив в декількох місцях згадку про містечко, іменоване Вестбрук. Написано, що там мешкав Йозеф Андер.
— Так, це так. Це біля підніжжя гір. Над долиною Наріф.
Келен вже про це говорила, але було приємно дізнатися, що бібліотекарка не намагається надурити їх або щось приховати.
— А там що-небудь залишилося після нього? Що-небудь, що йому належало?
Андерка радісно заусміхалася, задоволена, що сам Магістр Рал хоче дізнатися про Йозефа Андера, чиє ім'я носить її країна.
— Ах, ну звичайно! Маленька капличка Йозефа Андера. Там можна побачити навіть стіл, за яким він колись сидів, і ще ряд дрібних предметів. Будинок, в якому він жив, згорів буквально днями. Моторошна була пожежа! Але деякі речі вдалося врятувати, тому що їх на час ремонту перенесли в інше місце. Бачте, там протік дах, і вода руйнувала речі. Вітер зірвав місцями черепицю. А гілки дерева — вважають, що гілки, — вибили вікно. Був шквальний вітер і сильна злива, і вода залилася всередину. Постраждали дуже багато безцінних речей, що належали Андеру. А потім почалася пожежа — народ вважає, що від блискавки, — і будинок згорів дотла. Але деякі речі вдалося врятувати, як я вже сказала, тому що їх на час ремонту перенесли в інше місце. Ще до пожежі. І тепер ці речі виставлені на загальний огляд. Можна побачити навіть той самий стілець, на якому він сидів. — Бібліотекарка нахилилася поближче. — Але, по-моєму, цікавіше всього кілька його уцілілих рукописів.
— Рукописи? — Стрепенувся Річард. Ведетта закивала сивою головою.
— Я їх всі читала. Нічого особливо важливого. Просто замітки про гори, біля яких він жив, про місто і про деяких знайомих йому людей. Нічого важливого, але все одно цікаво.
— Зрозуміло.
— У всякому разі, не таке важливе, як те, що зберігається у нас тут.
Тепер Річард був весь увага.
— І що-ж це?
— У нас в сховищі є кілька його рукописів, — махнула вона рукою. — Його листування, договори, книги, де він записував свої думки. Хочете подивитися?
Річард постарався не видати своєї зацікавленості. Він не хотів, щоб хто-небудь здогадався, що він шукає. Саме тому він і не став відразу просити нічого певного.
— Так, це було б цікаво… Мене завжди цікавила… Історія. Я охоче подивився б його рукописи.
Тут він одночасно з Ведеттой Фіркин помітив, як хтось піднімається по сходинках. Гонець. Річард вже бачив безліч гінців, одягнених абсолютно однаково. Рудоволосий чоловік побачив, що пані Фіркин розмовляє з Річардом і Келен, і почав чекати, тримаючись
Річард не хотів при гінцеві продовжувати бесіду про рукописах Йозефа Андера.
— Чому б вам не поговорити з ним? — Запитав він пані Фіркин, кивнувши на гінця.
Бібліотекарка вклонилася, віддаючи належне його терпінню.
— Тоді прошу вибачити, я ненадовго. Келен закрила книгу і поклала на ті, з якими вже ознайомилася.
— Річард, нам пора йти. У нас зустріч з Директорами і деякими іншими особами. Якщо хочеш, повернемося потім.
— Вірно, — зітхнув Річард. — Принаймні нам не потрібно знову зустрічатися з міністром. Ще одного бенкету я не витримаю.
— Упевнена, міністр теж буде вельми радий, що ми відхилили запрошення. Вже не знаю чому, але ми з тобою, схоже, весь час якимось чином псуємо такого роду зборища.
Річард погодився і пішов кликати Дю Шайю. Пані Фіркин повернулася в той момент, коли Дю Шайю встала.
— Я із задоволенням знайду книги і принесу зі сховища, Магістр Рал, але мені потрібно ненадовго відлучитися. Не могли б ви трохи почекати? Я скоро. Впевнена, рукописи Йозефа Андер вам сподобаються. Дуже небагатьом надається можливість їх побачити, але для таких знатних осіб, як ви і Мати-сповідниця, я…
— Відверто кажучи, пані Фіркин, я охоче подивився б ці книги. Однак зараз нас чекають переговори з Директорами. Чи можу я повернутися сюди пізніше?
— Звичайно, — посміхнулася жінка похилого бібліотекарка, склавши руки. — За цей час я якраз відшукаю і дістану їх. До вашого повернення книги будуть вас чекати.
— Велике вам спасибі. Мати-сповідниця і я, ми дуже хочемо побачити настільки рідкісні книги. — Річард помовчав і додав: — І, пані Фіркин, я б порадив вам насипати цьому ворону трошки насіння. Нещасне створіння виглядає досить жалюгідно.
— Як вам завгодно. Магістр Рал, — кивнула вона.
Далтон встав, коли літня жінка, тримаючи під руку гінця, увійшла в кабінет.
— Спасибі, що прийшли, пані Фіркин.
— Ах, майстер Кемпбелл, який у вас чудовий кабінет! — Вигукнула вона, оглядаючи приміщення так, ніби збиралася його купити. — Так, просто чудовий!
— Дякую вам, пані Фіркин. Рухом голови Далтон велів гінцеві забиратися. Той вийшов, зачинивши за собою двері.
— Ах, ви тільки подивіться! — Вона сплеснула руками. — Які тут розкішні книги! А я і не підозрювала, що тут так багато чудових книг!
— Здебільшого — юридична література. Мене, бачте, цікавить законотворчість.
Ведетта Фіркин подивилася на господаря кабінету.
— Відмінне покликання, майстер Кемпбелл. Відмінне покликання. Рада за вас. Тепер ви цим і займаєтесь.
— Так, саме такі мої наміри. До речі про закони, пані Фіркин, саме з цієї причини я вас і запросив.
Бібліотекарка зиркнула на стілець. Кемпбелл свідомо не запропонував їй сісти, змушуючи стояти.
— Мені повідомили, що бібліотеку відвідав якийсь пан, який теж цікавиться законотворчістю. Схоже, великий фахівець. — Далтон уперся кулаками в стіл і втупив у гостю суворий погляд. — І також повідомили, що ви без дозволу дістали зі сховища заборонену книгу і показали йому.