П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
Дю Шайю посміхалася, задоволена тим, що він надав їй належну повагу. Раптово усмішка сповзла з її обличчя, і вперше за весь цей час вона здалася Річарду невпевненою в собі, маленькою і переляканою.
— Чоловік мій, мені були тривожні бачення щодо тебе. Як у мудрої жінки у мене іноді бувають видіння.
— Радий за тебе, але не бажаю про це чути.
— Що? — Втупилася вона на нього.
— Ти сказала, що в тебе бувають видіння.
— Так.
— Не бажаю нічого чути ні про які видіння.
— Але… але… Ти повинен! Це ж видіння!
— Видіння —
— Але видіння допомагають.
— Ні, не допомагають.
— Вони виявляють істину.
— Вони не більш правдиві, ніж сни.
— Сни теж бувають віщими.
— Ні, не бувають. Це всього лише сни. І видіння теж не бувають віщими. Просто видіння, і все. — Але я бачила тебе в цьому видінні!
— Наплювати. Не бажаю нічого про це чути. — Ти був у вогні.
— Мені іноді сниться, що я літаю, — важко зітхнув Річард. — Але це зовсім не означає, що я дійсно вмію літати.
— Тобі сниться, що ти літаєш? — Дю Шайю нахилилася до нього. — Як птах? Ніколи про таке не чула. Вона випросталась.
— Це всього лише сон, Дю Шайю. Як твоє видіння.
— Але мені було таке видіння! А це означає, що воно віще.
— Те, що я літаю уві сні, не означає, що я і справді літаю. Я не стрибаю з висоти, розмахуючи руками, як крилами. Це всього лише сон, як і твоі видіння. Я не вмію літати, Дю Шайю.
— Але можеш згоріти.
Річард уперся кулаками в коліна і трохи відкинувся назад, благаючи добрих духів дарувати йому терпіння.
— Гаразд, добре. Що ще було в цьому видінні?
— Нічого. Це все.
— Нічого? Тільки це? Я у вогні? Всього лише сон про те, що я горю?
— Не сон, — похитала вона пальцем. — Видіння.
— І ти проробила весь цей шлях, щоб повідомити мені про це? Що ж, спасибі тобі велике, що прийшла з такого далека, щоб розповісти це мені, але тепер нам дійсно пора рухатися далі. Скажи своєму народу, що Кахарін бажає їм усіх благ. Щасливої дороги додому.
Річард зробив вигляд, що має намір встати.
— Хіба що в тебе є ще що сказати? — Додав він. Дю Шайю трохи розгубилася під його натиском.
— Я злякалася, побачивши мого чоловіка у вогні.
— Я б теж злякався, опинившись у вогні.
— Мені б не хотілося, щоб Кахарін згорів.
— Кахаріну теж не хотілося би згоріти. Чи показало тобі твоє видіння, як мені цього уникнути? Вона опустила голову і потеребила підстилку.
— Ні.
— Ось бачиш? Ну і яке в твоєму видінні пуття?
— Корисно знати такі речі, — сказала вона, скачуючи вовняну кульку. — Це може допомогти.
Річард почухав лоб. Дю Шайю явно збиралася з духом сказати йому щось більш важливе, більш тривожне. Він збагнув, що видіння — лише привід. Він трохи пом'якшив тон, щоб допомогти їй.
— Спасибі за попередження, Дю Шайю. Я буду пам'ятати, що воно зможе мені якимось чином допомогти.
Дю Шайю поглянула на нього і кивнула.
— Як
— Ти ж Кахарін. — Вона знову стала величною. — А я — мудра жінка бака-тау-мана, хранителька давніх законів. Твоя дружина.
Річард все зрозумів. Вона була пов'язана з ним узами, приблизно як д'харіанці. Як Кара. І як Кара, Дю Шайю могла відчувати, де він знаходиться.
— Я був на добу шляху південніше. Ви ледь не упустили мене. Тобі стало складно визначати моє місцезнаходження? Дю Шайю відвела погляд і кивнула.
— Я завжди могла, і вдень і вночі, вказати напрямок і сказати: Кахарін он там. — Вона трохи помовчала, потім опанувала себе і продовжила: — Але ставало все важче й важче визначати.
— Кілька днів тому ми були в Ейдіндрілі, — сказав Річард. — Ви рушили в дорогу задовго до того, як я опинився тут.
— Так. Ти був не тут, коли я вперше зрозуміла, що повинна йти до тебе. Ти був набагато, набагато далі на північному сході, — махнула вона назад.
— Тоді навіщо ви пішли сюди, якщо ти відчувала мене на північному сході, в Ейдіндріле?
— Коли я стала відчувати тебе все гірше і гірше, я зрозуміла, що щось відбувається. Мої видіння сказали мені, що я повинна знайти тебе перш, ніж остаточно перестану тебе відчувати. Якби я йшла туди, де, як я знала, ти перебував, коли ми вийшли в дорогу, то тебе б там не виявилося, коли ми прийшли. Тоді я прислухалася до своїх видінь, поки вони в мене ще були, і рушила туди, куди вони мені підказали. В кінці подорожі я почала відчувати, що ти тут. Але незабаром я взагалі перестала тебе відчувати. Ми тоді були ще досить далеко звідси, так що нам не залишалося нічого іншого, як продовжувати йти в цьому напрямку. Добрі духи почули мої молитви і дали нашими дорогами перетнутися.
— Я радий, що добрі духи тобі допомогли, Дю Шайю. Ти хороша людина і заслуговуєш їх допомоги. — Вона знову потеребила підстилку.
— Але мій чоловік не вірить моїм видінням. Річард облизав губи.
— Мій батько частенько велів мені не їсти грибів, які я знаходив у лісі. Він говорив, що бачить, як я їм отруйний гриб, потім хворію і вмираю. Він не мав на увазі, що дійсно бачить, як це відбувається, а просто турбувався за мене. Він попереджав мене про те, що може статися, якщо я з'їм незнайомий гриб.
— Я розумію, — ледь помітно посміхнулася вона.
— Були твої видіння істинними? Може, це були лише видіння того, що можливо, але не обов'язково станеться?
— Вірно, деякі видіння показують те, що може статися, але це не обов'язково відбудеться. Можливо, видіння про тебе належить до числа таких.
Річард взяв у руки її долоньку.
— Дю Шайю, — ласкаво промовив він, — будь ласка, скажи, навіщо ти до мене прийшла?
Вона погладила різнокольорові клаптики на рукавах, немов нагадуючи собі про молитви, що вклали в них люди. Ця жінка несла на собі вантаж відповідальності мужньо, хоробро і з гідністю.