Патетична соната
Шрифт:
Але її не чути. Спить?… Стукаю. Двері одчиняються. Свічечка.
Вона:
— Ви?
Я.Я…
Вона.Я по стукоту відчула, що прийшов хтось інший, хтось не такий, як (жест угору)ті, хтось тихий, свій.
Я.Так. Прийшов іменно, що хтось. Хтось, на жаль, не такий, як ті, не ваш і сам не свій…
Вона.Прийшов поет, милий, щирий. Я така рада. Адже ж я ждала вас! Простіть, що не вийшла назустріч, не
Я.Нічого. Ми з вами скоро дійдемо до 'дного краю.
Вона.Це, звичайно, натяк на ваше поетичне горище? (Ліву брову зломила).Спасибі. Але я й тут ось (жест навколо),на вас ждучи, вже виростила цілий сад кохання. Дивіться! Ось мармурові східці. Правда, чудові? Ось (жест на краплі й патьоки)фонтан і водяний годинник разом. Тут, коли перебудеш ніч, то враження таке, ніби вічність вибиває такт…
Я.Тут, кажуть, жив недавно робітник і жінка. Був на війні. Жінка ждала. Рахувала оці краплі не одну ніч і не дві…
Вона (неспокійно).Так, так… Ось (жест на ослончик)садовая лавочка. (Відблиск гумору).Спеціально для поетів. Сідайте, гостю милий! Ви, певно, втомились? Ні? Тоді чим мені ще вас вітати? Я б оце заграла вам, якби не розлучили мене з моїм піаніно. Навіщо воно їм? Хто з них уміє грати? Скажіть, хто гратиме?
Я.Не турбуйтесь ними! Заграють!
Вона.І "Патетичної"?
Я.З цього й почнуть…
Вона.Так? (З сумом).Ой, якби я оце заграла! Сонату про юнака, що мчить конем степами, дороги у вітрів питається. Пам'ятаєте? Великодню ніч? (Навіть руками повела, ніби по клавірі).Я тоді листа вам писала. Хочете, покажу? Зберегла! Ждала. Я довго ждала вас! Давно! (Ліва рука ніби на клавішах. Права за думками ніби пише).У снах. У мріях. Десь ніби в голубих віках літала й виглядала.
Я справді чую музику. (Rondo). Що це? Розстріл? Галюцинація? Гіпноз?… Треба кінчати! Пора!..
— Скажіть (питаю),ви й тоді чайкою літали?
Вона (руки впали. Зібгалась. Як дівчинка, що попалась на шкоді і не стямиться, що сказати).Ні! Ні!.. Я так літала. Я просто літала…
Я.Мошкою?
Вона (інстинктом жіночим відчувши, що справила хирне враження, раптом випросталась).Ні!.. Ні!.. (Визивно).Так!.. Я чайкою літала!.. (Перемоглася. Проникливе).Скажіть… а ви тепер прийшли оспівати її чи забрати?
Я.Я прийшов її спитати… Просто! Без алегорій! Скажіть, чи пішли б ви зараз зо мною туди, нагору, вкупі й разом, щоб розказати, щоб ми розказали про все це?
Вона.Про що?
Я.Про що? Ну, про
Вона.Значить, там іще про це… не знають?
Я.Якби там знали, то, думаю, нам годі було б туди йти — вони б давно до нас прийшли і нагадали, що той лише борець за ідеї, що того лише ідеї переможуть, хто з ними вийде й на ешафот і смерті в вічі скаже. Ви скажете?
Вона (знов зібгалася, як дівчинка, в руках тремтить дівочий фартушок).Я?…
Я.Оврам безногий доніс свої ідеї до найдальшої ями — в глинищах і смерті в вічі кинув, Зінька теж. Зінька! А ви, ви донесете свої хоча б до першого реєстраційного столу? Ви скажете?…
Вона (руки кинули фартушок).Я скажу!.. (Знов тремтить він у руках).Я вам скажу… Я краще вам скажу…
Я.Тоді доведеться мені за вас сказати. Дозволите?
Вона (перемоглася).За це зменшать вам кару, так?
Я.Та не про це я… не про це! Ще тоді, як визволив Пероцького, я по степу ходив. Усю ніч виходив. Була перша в людини розмова в степу з самим собою про зраду і про смерть, і висновок: самому вбитися — це ще не кара. А карою буде та, що дасть мені Л у к а, суспільство, клас. Піду й скажу. Але я не пішов, бо ще носив у душі ваш відблиск милий, бо ще не знав, що в ясній теплині своїх очей ви носите чорний холод змови…
Вона (визивно).Я сама про це скажу! Я йду й скажу… Так, я Чайка!.. Скажу: я тая Чайка, що літала над Жовтими Водами, об дороги чумацькії билась (притишуючись),що літа і б'ється в кожному козацькому серцеві… Я скажу, що я… (Знов дівчинкою).Мені треба перевдягтися, так?
Я.Краще йдіть так.
Вона.Так?… Ні, я передягнуся!.. Я зараз!.. Скажіть, у що лучче мені вдягтися?
Я.У щирість і мужність…
Вона (не збагнувши зразу моєї думки).Так?…
Тоді я зараз… Підождіть! Я зараз… (Зрозуміла).Ах, ви он у віщо сказали!..
Я.Ходімо!
Вона.Ходімо… (Йде за мною).Я, бачте, вас любила і люблю. Не од програми — від душі. (На порозі вона стає).Може б, нам туди не йти, а краще так: піти зовсім звідси, геть далеко, зректись всього, тільки не життя. Милий! Піти, щоб просто жити, га? У хаті! За хатою криниця буде й жито. Я вийду з хати безсонна од бажання — дівка з відрами. Ви біля криниці. Поведу вас у жито… (Вона, немов справді жито, розгортає руками і веде мене уявного).А в житі волошки голубіють, стелеться біленька березка. Бачили? Боже! Як пахне любов!