Патетична соната

Кулиш Николай Гуриевич

Зінька йде одчиняти. Жоржик, учепивсь за сукню.

Ви Богородиця! Ви тепер мені як мамочка! Не треба!

Зінька (вражена словом «мамочка»).Ану, ще скажи це слово!

Жоржик.Мамочка.

Зінька.«Мамочка». Дитя ти моє. Не плач. Хочеш, я циці дам? Ні!.. Не вийде вже з мене мамочка! (Злісно)» Цить! (Одчиняє двері}.

31

Судьба (мовчки

обдивився всю кімнату, навіть у віконце подивився}.Зараз видю, де я.

Зінька.А де?

Судьба.Кажуть, вієшся з буржуазним класом?

Зінька.А що мені твій пролетарський дасть? Спускатиме штани, як і той.

Судьба.Не в штанях тут діло.

Зінька.То чого й прийшов?

Судьба.Бачила ноги? Видала? Нашого брата уткнули в землю, як недокурок якийсь! І от на — упіймав генерала, а він утік. Генеральний ворог утік. (Сідає і досадує).

Зінька (дає Жоржикові плитку шоколаду).Ти просив шоколаду?

Судьба.Головне ж — од Судьби утік.

Зінька.На, бери сина!

Одноокий (рух, обдивився).Юной ще. Де твій батько?

Жоржик.Не знаю.

Одноокий.А батько зна, де ти?

Жоржик.Не знає.

Одноокий.Теж скажу вам — воспітаніє ще й поведеніє! А мені клопіт: придумай тепер дисциплінарне покарання… (Замислюється).

32

Окремо кожний. Ступай і Пероцький ходять по кімнатці. З дверей другої кімнати впала тінь. Марина сидить. Тінь Андре неспокійно ходить. Ходять сливе навшпиньках.

Ступай і старий Пероцькийповолі зближаються. Шепіт:

— От що наробила ваша австрійська ідея якоїсь автономної України.

— Це наслідок вашої єдиної!..

— Самостійної!..

— Неподільної!..

Зійшлись. От-от зчепляться. Але десь брязкіт зброї (то Судьба веде Жоржика), і вони з пальцями на губах: «Цс-с-с», — розходяться. Знов сходяться і знов розходяться.

Тоді Пероцькийбезсило підходить до вікна, одслоняє трохи килим і раптом, немов поранений холодним виблиском місячних шабель, глухо кричить:

— Жоржика кудись повів той… Судьба!.. Боже мій! Андре!.. Ну?… Тоді я побіжу!.. (Біжить по сходах вниз, машинально командує).На месте!.. Стой!..

Андре

підходить до вікна і раптом затуляє долонею очі. Відходить. Підходить Марина. Дивиться. До Андре:

— Рубайте шаблею колишнє. Цим разом вас зарубають, як колишнє. Вас і нас. Помилка була, що ви на Україні робили «руськоє двіженіє», її треба виправити!

Андре.Що там?… За вікном?

Марина.Більшовицька революція. Треба виправити! Негайно їдьте на околишні хутори. Там люди є і зброя. Я зараз напишу листа…

Андре.Що з ними?

Марина.З ними? (Глянувши у вікно, стає як укопана. Стоїть як статуя, що в страшному напруженні жде смертельного удару).

Заклякнув Андре. Ждуть на залп.

(Нарешті Мариназдригнулась).Рушницю до ноги! Повів далі… (Пише).«Маршрут: Чорноярські хутори — братам Закрутенкам, Бугаївка — Дмитрові Копиці. З доручення комітету золотої булави посилаю корнета Пероцького…»

Андре.Киньмо краще цю булаву, Маrіnе! Киньмо все і справді на хутір десь удвох, у зелений затишок…

Марина (пише).«…корнета Пероцького. Допоможіть негайно зібрати повстанські загони, оружно і кінно…»

Андре.Чи не є все це моя любовна помилка?

Марина (дописує).«Член комітету Чайка». (До Андре).Гасло: «Люльку запалено». Все. Ідіть!

V

1

Іще уявіть, мої друзі: повна вулиця цвіту акацій. Не проглянеш. На ґанку в Пероцьких прапор ревкому паруском червоним повис. Сонце. Штиль. Настя вишиває золотом прапора.

Поряд співає Зінька:

На берегу сідіт дєвіца, Она шолками шйот платок.

До них збігає Лука:

— Ну, як ваш прапор?

Настя.Подивися. (Розгортає).

Лука.Та він уже готовий?

Настя.Ще трошки. За годину скінчу.

Лука (любується, читає).«Пролетарі усіх країн, єднайтеся!» Серп та молот, як вилиті. «УвСеРеР» — Українська Соціалістична Радянська Республіка. (Захоплено).Га? Вибороли! Вийшло! Гаптуємоі… (Аж пішов у танець).