Переходимо до любові

Загребельный Павел Архипович

2- й полковник. Відгвинчуй.

Археолог. Панове, що це таке?

3- й полковник. Загвинчуй.

Археолог. Хто-небудь може мені пояснити?

1- й полковник. Загвинчуй.

Археолог. Зрозумійте, в яку землю ви попали...

2- й полковник. Відгвинчуй.

Археолог. Десь тут жила цариця Савська.

3- й полковник. Загвинчуй.

Археолог. Цариця Савська, яка випробовувала загадками самого царя Соломона.

1- й полковник. Загвинчуй.

Археолог. У «Книзі царів» сказано: «І подарувала вона цареві сто й двадцять талантів золота й велике множество пахощів і благородного каміння».

2-

й полковник. Відгвинчуй.

Археолог. І от зникло все безслідно.

3- й полковник. Загвинчуй.

Археолог. І скрізь пустиня. І там, де був Вавілон з його баштами і де стояла казкова Ніневія...

1- й полковник. Загвинчуй.

Археолог. Пишні храми, квітучі оазиси, велетенські міста — де воно?

2- й полковник. Відгвинчуй.

Археолог (нарешті помічає полковника з аксельбантом, до нього). Послухайте!..

Полковник з аксельбантом. Я б вам не радив...

Археолог. Але ж прошу вас...

Полковник з аксельбантом. Давайте трохи відійдемо.

Вся їхня розмова йде під акомпанемент вигуків «загвинчуй», «відгвинчуй».

Полковник з аксельбантом. Якщо я не помиляюся... Містер — мадам? .

Археолог. Незручності професії... Самотність... беззахисність...

Полковник з аксельбантом. В наш час чоловік ще беззахисніший, аніж жінка.

Археолог. Ну, все ж таки...

Полковник з аксельбантом. Так, так... І навіть коли він не самотній... Навіть мільйони чоловіків у наш час, коли хочете,—цілковито безсилі проти... (Вдоволено сміється). Проти отакої штучки...

Археолог. Що це?

Полковник з аксельбантом. Мадам, на жаль, я не можу розголошувати військових таємниць, хоч як це мені прикро...

Археолог. Я не наполягаю... Я й так... Вдячна вам... Я вперше в цій пустині зустрічаю цивілізованого чоловіка... Бо навіть ваші товариші... Вони якісь похмуро-однакові.

Полковник з аксельбантом. Вони — полковники.

Археолог. А чому вони всі — полковники?

Полковник з аксельбантом. Бо це єдиний спосіб задовольнити ненаситну амбіцію кожного з нас. Нижчого чином ми знищимо, вищого — скинемо, щоб посісти його місце. А так—ми всі рівні. Всі полковники. Опріч того, майте на увазі, що полковники — основний фермент сучасного суспільства, його дріжджі, його атомний заряд. Вони стоять над офіцерами, і це дає їм необхідну владу, але водночас їхні амбіції вражені тим фактом, що генерали стоять ще вище. Тому полковники — це вічна прихована сила, готова щомиті вибухнути. Поки існують на світі полковники, ніхто не матиме спокійного життя.

Археолог. Але вони так дивно говорять... Всі однаково...

Полковник з аксельбантом. Бо вони — полковники.

Археолог. Але ж ви...

Полковник з аксельбантом. Я — теж полковник, але не за переконанням, а за фахом. Я технік. Професор. У даному випадку — консультант. Технічний керівник. Бачите... Це, звичайно, таємниця, але ви — дама... Ми готуємо тут такий собі невеличкий вибух... Щоб полякати цих бедуїнів, шейхів і я знаю кого ще... І от ми...

Археолог (зраділо).

Вибух?

Полковник з аксельбантом (здивовано). Так... Але не бачу підстав...

Археолог. Це ж прекрасно!

Полковник з аксельбантом. Боюсь, що ні...

Археолог. Але ж ви не знаєте...

Полковник з аксельбантом. На жаль, знаю дуже точно... Можу наперед розповісти вам, скільки буде вбито, скільки обпечено, які будуть руїни...

Археолог. Руїни! (Вчіпляється йому в плече). Ніщо так не допомагає археологам, як великі руйнування. Ви навіть уявити не можете... І чим більша й несподіваніша катастрофа — пожежа, повідь, вибух,— тим більше потім матеріалу, уламків, черепків... Ви були в Помпеях? Людина бігла, і її спалило на бігу... Так вона тепер і лежить у позі бігуна...

Полковник з аксельбантом (відсуваючись від Археолога). Гм... Бачте, я взявся за справу не зовсім моральну, але ви... У вас... Ми — полковники, але прошу зауважити, що полковники — це завжди діти бідняків... Коли ми й згоджуємося, то... ми виконуємо наказ... Але ви... Ждати... Потирати руки... Уламки... Черепки. Мріяти про вибухи. Ви — не жінка...

Археолог. Ви мене ображаєте...

Полковник з аксельбантом. І не чоловік...

Археолог (сміється). Може, ви маєте рацію. Я шукач вічності. Людина не може без вічності. А що таке вічність? Тільки наша наука доторкується до неї іноді.

Полковник з аксельбантом. Я б не радив вам залишатися тут довше. Тут небезпечно...

Археолог. Вибух створює матеріал для археології, але ж археологів він знищує також. Ліпше я подивлюся на все це збоку. Привіт, панове полковники!

1- й полковник. Загвинчуй.

2- й полковник. Відгвинчуй.

3- й полковник. Загвинчуй.

Полковник з аксельбантом. Будьте обережними. Обережність і точність, мої колеги!

Поворот сцени. Знову на першому плані — два шейхи, що ведуть тепер, так би мовити, паралельне співіснування.

Контрабандист (злякано щулячись). Шейху!

Шейх повертається до нього спиною.

Повелителю! О повелителю! Мені страшно!

Шейх. Собака! Смердючий шакал! Осквернитель пустині!

Контрабандист. О повелителю! Змилуйся! Прости мене!

Шейх (знущається). Ти ж виплямкував своїми жирними губами про те, що ти — володар?

Контрабандист. Який з мене володар? Я звик грабувати, красти, продавати, обдурювати — ото й усього. Бути ж володарем — занадто важкий тягар для такого нещасного, як я.

Шейх. Клянусь аллахом, ти видаєш себе за нещасного, насправді ж ти — заздрісний, як шакал, що в нього відібрали кістку. А що найгірше в людині? Все в ній тимчасове: страх, злість, навіть найбільша любов — усе минає. Заздрощі — ніколи! Ти позаздрив моєму високому становищу й зазіхнув на нього. І от тепер ти маєш. Га-га-га!