Переспівниця
Шрифт:
Як і тоді, я скипіла від люті, готова до відсічі. Та поки Кресида розставила по місцях Полідевка й Кастора, на мене накотила тривога. Я страшенно втомилася, мої нерви були напнуті як струни, і з тієї миті, як я побачила троянди, я не могла думати ні про що, крім Піти. Ліпше б я не пила тої кави! Чого-чого, а стимулянтів мені зараз зовсім не потрібно. Я тремтіла так, що це помітили всі, а ще я не могла ніяк відсапатися. Після кількох днів, проведених у бункері, я постійно мружилася, від яскравого світла боліли очі. И хоча надворі дув прохолодний
— То що мені конкретно робити? — запитала я.
— Скажи кілька речень, щоб показати: ти жива і борешся, — мовила Кресида.
— Гаразд, — стала я на позицію й подивилася на червону лампочку. І дивилася, і дивилася... — Вибачте. Але я не знаю, що казати.
До мене підійшла Кресида.
— З тобою все гаразд?
Я кивнула. Кресида витягнула з кишеньки хустинку і втерла мені обличчя.
— Може, давай я запитуватиму, а ти відповідатимеш?
— Гаразд. Так мені буде легше.
Щоб приховати тремтіння, я схрестила руки на грудях. Поглянула на Фінея — він весело задер угору обидва великі пальці. Однак його самого добряче трусило.
Кресида все підготувала.
— Отже, Катніс. Ти пережила нещодавнє бомбардування Округу 13, здійснене Капітолієм. Які твої враження в порівнянні з бомбардуванням округу 8?
— Цього разу ми були так глибоко під землею, що не відчували ніякої реальної загрози. Округ 13 живий, так само як і... — мій голос здригнувся, і з горла вилетів сухий рипучий звук.
— Спробуй сказати це речення ще раз, — мовила Кресида. — «Округ 13 живий, так само як і я».
Я вдихнула на повні груди.
— Округ 13 живий, так само...
Ні, щось було не так.
Присягаюся, я досі відчувала запах тих троянд!
— Катніс, усього одне речення — і ти на сьогодні вільна. Обіцяю, — сказала Кресида. — «Округ 13 живий, так само як і я».
Щоб розслабитися, кілька разів я помахала руками. Тоді вперлася кулаками в стегна, а потім просто звісила руки долі. Рот наповнився слиною, і я відчула, як до горла підкочується нудота. Ковтнувши, я розтулила рота, щоб вимовити нарешті те дурне речення, але не змогла, кинулася в ліс і розридалася.
Неможливо бути Переспівницею! Неможливо бодай вимовити одне дурне речення. Бо тепер я знаю, що будь-яке моє слово окошиться на Піті. Його катуватимуть. Але не вб’ють, ні, Капітолій не настільки милосердний. Снігоу все зробить, аби Піта за життя мріяв про смерть.
— Знято, — мовила Кресида тихо.
— Що з нею таке? — запитав Плутарх пошепки.
— Вона збагнула, для чого Снігоу Піта, — відповів Фіней.
До мене долинуло одностайне зітхання: тепер я знаю все. Цього вже не змінити. А Округ 13 не просто ризикує втратити Переспівницю — я цілковито розчавлена.
Мабуть, усім зараз хотілося мене співчутливо пригорнути. Але єдиною людиною, яка могла мене втішити, був Геймітч, бо він також любив Піту. Простягнувши до нього руки, я щось зронила — мабуть, покликала його
— Все добре. Все буде гаразд, люба.
Ми сіли на уламок мармурової колони; я схлипувала, а Геймітч пригортав мене за плечі.
— Я більше не можу, — мовила я.
— Знаю, — сказав Геймітч.
— Я тільки й думаю, що буде з Пітою через те, що я згодилася стати Переспівницею! — випалила я.
— Знаю, — Геймітч дужче обняв мене.
— Ви помітили? Як дивно він поводився? Що з ним роблять?
Схлипуючи, я хапала ротом повітря, однак вичавила з себе ще одну останню фразу:
— Це я в усьому винна!
А тоді в мене почалася істерика, руку мені протяла голка — і світ поплив перед очима.
Мені дали якісь справді міцні ліки, бо прокинулась я аж на другий день. Однак мій сон усе одно не можна було назвати спокійним. Уві сні я блукала в темряві, лазила покинутими похмурими місцями. Розплющивши очі, я побачила Геймітча — він сидів у кріслі біля мого ліжка. Шкіра його здавалася неприродно блідою, а очі були налиті кров’ю. Я згадала про Піту — і знову затремтіла.
Геймітч нахилився і потиснув мені плече.
— Все гаразд. Ми спробуємо витягнути Піту.
— Що?
Нісенітниця якась!
— Плутарх вислав рятувальну команду. У нього є в Капітолії свої люди, і він гадає, що ми зможемо врятувати Піту, — сказав він.
— Чому ж ми не зробили цього раніше? — запитала я.
— Бо це дорого. Але всі погодилися, що в нашій ситуації треба діяти саме так. Такий самий вибір перед нами постав і на арені: зробити все можливе, щоб зберегти тебе. Ми не можемо втратити Переспівницю зараз. А ти не зможеш боротися, знаючи: хай що ти зробиш, це окошиться на Піті... — Геймітч подав мені чашку. — Ось, випий.
Повільно сівши в ліжку, я зробила кілька ковтків води.
— Що ви маєте на увазі, коли кажете «дорого»?
Геймітч знизав плечима.
— Буде викрито чимало людей, які працюють під прикриттям. Хтось може загинути. Але пам’ятай: хтось гине щодня. І справа не тільки в Піті: ми також спробуємо врятувати Енні для Фінея.
— Де він? — запитала я.
— Спить отам за перегородкою, йому також штрикнули заспокійливе. Потому як тебе приспали, він мов із ланцюга зірвався, — мовив Геймітч. Я ледь помітно всміхнулася. — Гарненькі зйомки вийшли: ви двоє зламалися, а Богзові довелося очолити місію з визволення Піти.
— Якщо операцію очолює Богз, тоді немає про що хвилюватися, — мовила я.
— О так, він головний. Обирали добровольця, і я теж махав рукою, але він удав, що не зауважив мене, — мовив Геймітч. — Бачиш? Він таки розсудливий.
Щось було не так. Надто наполегливо Геймітч намагався розвеселити мене. Це не в його стилі.
— А хто ще зголосився на добровольця?
— Гадаю, їх було семеро, — мовив Геймітч ухильно.
У мене стислося серце.
— Хто ще, Геймітчу? — не купилась я.