Перше Правило Чарівника

Гудкайнд Террі

Він дивився на понуро бредучу Келен, яка крокувала попереду, і думав, що робити, коли вони досягнуть Тамаранга. Подобається йому це чи ні, але Келен брала верх в їх вимотуючому єдиноборстві. Вона могла програти раз або два, але виграти їй достатньо одного разу. Він же повинен перемагати кожен раз. Одна помилка — і вона помре. І, в кінці кінців йому не вдасться впоратися з цим, і він, здається, безсилий що-небудь змінити.

Речел сиділа на лавочці для ніг перед високим кріслом, обробленим білим оксамитом і золоченою різьбою, і чекала, відчуваючи,

як тремтять її коліна. «Скоріше, Джіллер, скоріше, — повторювала вона про себе, — поки не прийшла принцеса». Погляд її упав на скриньку королеви. Вона сподівалася, що прийде принцеса, і їй, Речел, більше не доведеться доторкатися до шкатулки. Їй було так страшно! Двері трохи прочинилися, заглянув Джіллер.

— Швидше, Джіллер! — Промовила вона гучним шепотом.

Він увійшов, потім виглянув у коридор, зачинив за собою двері і подивився на дівчинку.

— Ти принесла хліб?

— Він тут. — Речел витягла з-під крісла вузол і поклала його на лавочку. — Я завернула його в рушник, так що ніхто не помітив.

— Молодець! — Сказав Джіллер і подивився в інший бік.

Вона посміхнулася, потім насупилася.

— Мені довелося вкрасти його. Я ніколи ще нічого не крала.

— Запевняю тебе, Речел, це заради доброї справи. — Він дивився на шкатулку.

— Джіллер, сюди має прийти принцеса Віолетта.

Він обернувся до неї в подиві.

— Коли?

— Вона говорила, одразу після зустрічі з кравчинею. Їй шиють нову сукню. Вона дуже метушиться, може, вона там довго провозиться, а може, і ні. Вона любить приміряти прикраси і оглядати себе в дзеркалі.

— Прокляття, ще проблема! — Тихо сказав Джіллер. Він знову озирнувся і схопив скриньку, що лежала на постаменті.

— Джіллер! Її не можна чіпати, вона належить королеві!

Він сердито подивився на Речел:

— Ні, не їй! Пізніше я все тобі поясню.

Він поставив скриньку на підставку поруч з хлібом, потім витяг зі складок одягу ще одну скриньку і показав їй.

— Ну як? — Запитав він, трохи посміхнувшись.

— Ой, зовсім така ж!

— Добре. — Він поставив другу шкатулку на постамент, де колись стояла справжня, потім сів на підлогу поруч з її лавочкою. — А тепер, Речел, вислухай мене уважно. У нас мало часу, а мені важливо, щоб ти зрозуміла.

Вона бачила по його обличчю, що це дійсно дуже важливо.

— Добре, Джіллер, — кивнула вона.

Він поклав руку на скриньку.

— Ця скринька чарівна, і вона не належить королеві.

— Правда? Тоді чия ж вона? — Насупилася дівчинка.

— У мене немає часу все це пояснювати зараз. Краще давай потім, коли нас тут уже не буде. Найголовніше те, що королева погана. — Речел кивнула. Він говорив правду. — Вона відрубує людям голови тому, що їй це подобається. Вона ні про кого не дбає, крім самої себе. У неї є влада робити все, що їй заманеться. А чарівна сила шкатулки допомагає їй підтримувати цю владу. Ось чому вона взяла скриньку собі.

— Розумію. Це ніби як у принцеси є влада, тому вона може бити мене, обрізати моє волосся,

сміятися з мене.

Він кивнув.

— Правильно! Молодець, Речел. Але є на світі людина, яка навіть страшніша, ніж королева. Це Даркен Рал.

— Батько Рал? — Здивувалася вона. — Але всі кажуть, що він дуже славний. Принцеса сказала, що він сама мила людина на світі.

— Принцеса ще каже, що вона ніколи не бруднить свої сукні соусом.

— Але це брехня.

Джіллер поклав руки їй на плечі.

— Так от, Речел, слухай, Даркен Рал, Отець Рал — сама погана людина на світі. Він приносить зло і страждання стільком людям, що королеві таке й не снилося. Він настільки підлий, що вбиває навіть дітей. Ти розумієш, що значить вбити?

Вона сказала сумно і злякано:

— Це означає відрубати голову або зробити щось ще таке ж, і тоді людина помре.

— Вірно. І як принцеса сміється, коли б'є тебе, так і Даркен Рал сміється, коли вбиває людей. Ти ж знаєш, коли принцеса вечеряє з важливими дамами і панами, вона буває ввічлива і веде себе дуже добре. Але наодинці вона дає тобі ляпаса, вірно?

Речел кивнула, їй захотілося плакати.

— Вона не хоче, щоб всі знали, яка вона бридка.

Джіллер підняв палець.

— Вірно! Ти дуже розумна дівчинка. Такий же і цей Батько Рал. Він не хоче, щоб люди знали, який він насправді бридкий, тому може бути дуже люб'язним і навіть може здатися самою приємною людиною на світі. Тому, Речел, ти всіма силами прагни триматися від нього подалі.

— Так, звичайно.

— Але якщо він заговорить з тобою, ти відповідай йому теж чемно, не подавай вигляду, що знаєш, хто він насправді. Це позбавить тебе від неприємностей.

Вона посміхнулася.

— Це як з Сарою. Я нікому про неї не говорю, і тому її у мене не віднімають. Це її рятує.

Він швидко обійняв її.

— Благословенні духи, що за розумна дитина. — Їй стало дуже добре від цих слів. Ніхто не говорив їй нічого подібного. — Так от, слухай, тепер я скажу найголовніше.

— Добре, Джіллер, — знову кивнула вона.

— Ця скринька чарівна. Коли королева віддасть її Даркену Ралу, він зможе за допомогою чарівної сили принести зло набагато більшому числу людей, ніж зараз. Дуже багатьом людям він відрубає голови. Королева — сама бридка жінка, тому вона хоче допомогти Ралу. І вона збирається віддати йому шкатулку.

Речел подивилася на нього широко відкритими очима.

— Джіллер! Ми не повинні дозволити йому забрати шкатулку, інакше всім людям відрубають голови!

Він широко посміхнувся і підняв її підборіддя.

— Ну, Речел, ти найрозумніша дівчинка, яка мені зустрічалася в життя.

— Ми повинні заховати її, цю шкатулку, як я ховаю свою Сару!

— Ось цим ми і займемося. — Джіллер показав на скриньку, що стояла на постаменті. — Це підробка. Тобто вона не справжня, а лише схожа на справжню. Значить, з її допомогою нам вдасться обдурити їх на деякий час, і ми втечемо, перш ніж вони розберуться, в чому справа.