Перше Правило Чарівника

Гудкайнд Террі

— Ранкове посвячення, — оголосила вона. — Дзвін закликає до посвяти. Відразу після посвяти повернемося до занять.

— Так, пані Денна.

Вона пристебнули ланцюг до пояса. Минувши довгу низку приміщень, вони опинилися на площі, під відкритим небом. З усіх чотирьох сторін її оточували стрункі арки, підтримувані колонами. Посеред площі в колі рівного білого піску височів чорний камінь. На камені, на самій вершині, був дзвін — той самий, на чий дзвін вони прийшли. На підлозі, між колон, схиливши коліна і торкаючись лобами

кам'яних плит, стояли люди.

— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі, — в єдиному ритмі, трохи розтягуючи, повторювали вони одні й ті ж слова.

Денна, клацнувши пальцями, вказала на підлогу. Річард схилив коліна, намагаючись робити те ж, що інші. Денна опустилася поряд з ним, торкнулася чолом кам'яної плити і стала повторювати слова посвяти. Помітивши, що Річард мовчить, вона грізно насупилася.

— Дві години. Якщо мені доведеться нагадувати ще раз, буде шість.

— Так, пані Денна.

Річард забурмотів слова посвяти. В душі спалахнув гнів. Щоб справитися з болем магії, довелося зануритися в споглядання волосся Денни. Слова злилися в один суцільний гул. Здавалося, ритуал триває вже цілу вічність, і кінця йому не буде.

Двічі продзвонив дзвін. Люди встали з колін і почали розходитися. Денна піднялася. Річард розгубився. Він знав, що може поплатитися і за те, що не рушив з місця, і за те, що встане без дозволу. Почувся звук наближення кроків. Річард не наважився підняти голову. Пролунав різкий жіночий голос:

— Сестра Денна! Як добре, що ти повернулася. В Д'харі без тебе так самотньо!

Д'хара! Це слово викликало миттєвий відгук у його мозку. Річард не встиг нічого пригадати, не встиг зрозуміти, з чим пов'язане це слово. Біль магії скрутила його, і він уже не міг думати ні про що, крім коси Денни.

— Сестра Констанція! Так приємно знову бути вдома, знову бачити тебе.

Слова Денни були не просто даниною ввічливості. В її голосі Річард вловив щирі нотки. Ейдж торкнувся його шиї і мало не вибив з нього дух. Річарду здалося, що навколо горла невблаганно затягується петля. Він зрозумів, що це не Денна.

— А що це у нас таке? — Запитала Констанція.

Вона прибрала ейдж, і Річард судорожно ковтнув повітря. Підкоряючись наказу Денни, він піднявся на ноги. В ту ж мить у нього виникло непереборне бажання сховатися за спиною Денни. Констанція була на голову нижче подруги і набагато повніша за неї. На ній було таке ж, як на Денні, шкіряне вбрання, тільки не червоне, а коричневе. Тьмяне каштанове волосся так само, як і у Денни, було заплетене в косу, тільки меншу. Вираз обличчя її було таким, ніби вона з'їла щось дуже несмачне.

Денна злегка грюкнула його по животу.

— Мій новий чоловік.

— Чоловік… — Констанція

виплюнула це слово так, ніби в ньому була хінна гіркота. — Присягаюся, Денна, мені ніколи не зрозуміти, звідки в тебе стільки сміливості, щоб брати собі чоловіка. У мене від однієї думки про це мурашки по шкірі пробігають. Отже, Шукач, наскільки можна судити з його меча? Славний улов. Треба думати, це було нелегко?

Денна самовдоволено посміхнулася.

— Він всього лише прикінчив двох моїх людей, а потім відразу звернув свою магію проти мене. — Поглянувши на приголомшену подругу. Денна розсміялася. — Він з Вестланда.

Констанція підняла брови.

— Ну! — Вона заглянула Річарду в очі. — Ти вже зламала його?

— Так, — зітхнувши, сказала Денна. — Але він все такий же кумедний. Ще тільки ранкове присвячення, а він уже заробив дві години.

Констанція посміхнулася.

— Давай разом! Ти не проти?

— Ти ж знаєш, Констанція, — Денна обдарувала її серцевої посмішкою, — все, що в мене є, належить тобі. По суті, ти моє друге «я».

Констанція здавалася такою самовдоволеною і дурною! Вона просто дратувала Річарда. Йому довелося терміново спрямувати погляд на косу Денни.

Денна нахилилася до подруги.

— Знаєш, тільки для тебе. Якщо захочеш, можу позичити його тобі на ніч. — Констанція презирливо пирхнула. Денна розсміялася. — Не спробуєш — не дізнаєшся.

Констанція насупилася.

— Він доставить мені задоволення, але тільки трохи іншим способом. Піду переодягнуся в червоне і відразу приєднаюся до вас.

— Не треба… зійде і коричневе. Поки.

Констанція довго вивчала її обличчя.

— Не схоже на тебе, Денна, — нарешті сказала вона.

— На те є причини. Сам Магістр Рал послав мене за ним, між іншим.

— Сам Магістр Рал?.. Ну, тоді як знаєш. Зрештою, він належить тобі, можеш робити з ним все, що тобі заманеться.

Стіни та підлога у кімнаті для тортур були облицьовані сірими гранітними плитами, під стелею виднілися масивні дерев'яні балки. Перед входом Констанція підставила Річарду ногу. Він упав. Все відбулося настільки несподівано, що Річард не встиг справитися з гнівом. Констанція з насолодою дивилась, як він перекочується по підлозі, намагаючись опанувати себе.

Денна наказала Річарду завести руки за спину, скрутила їх мотузкою від ліктя до зап'ястя і зафіксувала за допомогою звисаючого зі стелі пристосування. Канат був перекинутий через шків. Денна відв'язала від гака в стіні інший його кінець і потягнула на себе. Вона тягнула до тих пір, поки Річарду не довелося піднятися на носки, і лише тоді знову закріпила канат. Біль в плечах був настільки сильним, що Річарду стало важко дихати. А Денна ще навіть не пустила в хід ейдж! Вона ще не приступила до занять, а Річард, безпорадний, позбавлений опори, вже відчував нестерпні муки. Він зовсім занепав духом.