Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Річард перебував на межі божевілля. Він не пам'ятав, скільки тривав цей кошмар. Він тільки відчув, як ослабли мотузки, зрозумів, що лежить на підлозі, і крізь туман побачив перед собою черевики Денни. Вона прибрала магічний біль, але руки його все так само були скручені за спиною, і плечі горіли як, в вогні. Річард побачив на підлозі калюжі крові і заридав.
— Я ж тебе попереджала, — прошипіла Денна крізь зуби, — ти мій чоловік на все життя. — Він чув її шалений, переривчастий подих. — Поки я знову не зайнялася тобою, поки ти ще здатний говорити, я
Він спробував щось сказати, але тут же харкнув кров'ю.
— Так зі мною не розмовляють! На коліна! Живо!
Потім він спробував піднятися, але не зміг. Денна схопила його за волосся і рвонула на себе. У Річарда закрутилася голова, він притулився обличчям до її живота, мокрого від крові. Його крові.
Денна відіпхнула Річарда і доторкнулася ейджілом до його скроні. Він широко відчинив очі і з благанням подивився на Денну.
Денна вдарила його по губах.
— Дивись в землю, коли зі мною розмовляєш! Ніхто не давав тобі дозволу дивитися на мене! — Річард опустив погляд на її черевики. — Твій час закінчується! Відповідай на питання!
Річард знову закашлявся кров'ю.
— Тому, пані Денна, — прохрипів він, — що я знаю, які страждання тобі заподіює ейдж. Я хотів, щоб зі мною займалася пані Констанція, щоб позбавити тебе від болю. Не хочу, щоб ти мучилася. Я знаю, що таке біль — ти мене цьому навчила. Тобі і так довелося багато страждати. Нехай пані Констанція мене б'є, зате ти не будеш страждати через мене.
Настав довге мовчання. Річард намагався встояти на колінах. Він дивився на черевики Денни, гадаючи, що вона збирається робити далі.
— Не розумію я тебе, Річард Сайфер, — сказала нарешті Денна. Голос її звучав ніжно. Гнів зник. — Забери мене духи, я тебе не розумію.
Вона зайшла йому за спину, звільнила руки і ні слова не кажучи вийшла з кімнати. Річард впав на підлогу обличчям униз, і заридав, лежачи в калюжі крові.
Задзвонив дзвін, який скликав на вечірню посвяту. Денна повернулася, присіла біля Річарда, ніжно обійняла його за плечі і допомогла встати.
— Нам не дозволено пропускати посвячення, — тихо промовила вона, пристібаючи до пояса ланцюг.
Річард глянув на бурі плями, що покривали біле облачення Денни, і йому стало погано. Він зауважив, що її обличчя і волосся теж забруднене кров'ю. Люди з жахом шарахалися від них. Стояти на колінах, притиснувшись чолом до підлоги, було нестерпно. Від дикого болю Річард майже не міг дихати, не те що говорити. Він не знав, чи правильно вимовляє слова, але Денна не поправляла його, і він продовжував тихо бурмотіти.
Двічі продзвонив дзвін. Денна піднялася, але не допомогла Річарду. Звідкись з'явилася усміхнена Констанція.
— Ну і ну! Денна! Здається мені, ти непогано побавилась. — Констанція відважила Річарду ляпаса, але він все ж встояв на ногах. — Що, був поганим хлопчиком?
— Так, пані Констанція.
— Мабуть, дуже поганим. Це чудово! — Вона подивилася на Денну голодним поглядом. — Я вільна. Покажемо йому, на що
— Ні, Констанція. Не сьогодні.
— Ні? Що значить ні?
— Ні — значить «ні»! — Вибухнула Денна. — Він мій чоловік, і я маю намір навчати його, як дружина! Може, ти бажаєш прийти, щоб подивитися, як я буду лежати з ним в ліжку? Ну що ж, заодно побачиш, на що я здатна, коли у мене в зубах затиснутий ейдж! Ти цього хочеш? Так?
Річард затремтів. Так от що вона збиралася робити! Після всього, що було вдень, виносити ще й це…
Люди в білих шатах — посланці, як їх називала Денна — в подиві втупилися в них. Констанція кинула на роззяв загрозливий погляд, і ті поспішили зникнути. Обидві — і Денна, і Констанція — почервоніли: одна — від гніву, інша — від збентеження.
— Звичайно, ні, Денна, — тихо сказала Констанція. — Вибач, я не знала. — Вона з дурнуватою посмішкою подивилася на Річарда. — Здається, голубе, тобі здорово дісталося. Сподіваюся, ти готовий виконати свої обов'язки?
Вона ткнула його ейджілом в живіт і пішла геть. У Річарда помутніло в очах. Денна підхопила його під руку, глянула вслід Констанції, яка віддалялася, і пішла вперед, змусивши Річарда слідувати за нею. Що він і зробив.
Коли вони знову опинилися в покоях Денни, вона вручила Річарду відро. При думці про те, що доведеться наповнювати ванну, Річард ледь не застогнав.
— Принеси одне відро гарячої води, — долинув до нього спокійний голос Денни.
Злегка здивований, він слухняно виконав наказ. Річарду здалося, що Денна на когось сердиться. Але не на нього. Він поставив на підлогу відро, опустив очі і став чекати. Денна принесла стілець. Річарда здивувало, що вона зробила це сама.
— Сідай. — Вона підійшла до туалетного столика і повернулася з грушею. Якийсь час Денна крутила грушу в руках уважно розглядаючи шорстку шкірку, потім простягла Річарду. — Я принесла це з вечері. Мені не хочеться їсти. Ти не обідав, з'їж її.
Річард втупився на простягнуту грушу.
— Ні, пані Денна. Це для тебе.
— Я знаю, для кого це, Річард. — Голос її залишався спокійним. — Роби, як я сказала.
Він взяв грушу і з'їв її разом з кісточками. Денна опустилася на коліна і почала його мити. Річард ніяк не міг зрозуміти, що з нею сталося. Звичайно, миття завдавало йому біль, але це не йшло ні в яке порівняння з ейджом. «Навіщо вона це робить? — Дивувався Річард. — Адже зараз час занять».
Здавалося, Денна прочитала його думки.
— У мене болить спина.
— Прости, пані Денна. Це все через мене.
— Заспокойся, — ніжно сказала вона. — Просто мені треба поспати на жорсткому, так буде легше. Я ляжу на підлогу, але в такому випадку тобі доведеться спати на ліжку, а я не хочу, щоб ти забруднив мені кров'ю білизну.
Річард був збитий з пантелику. Місця на підлозі вистачило б обом, та й раніше вона нічого не мала проти того, щоб він вимазував кров'ю білизну. Раніше це їй не заважало. Річард вирішив, що не його справа задавати питання і промовчав.