Перше Правило Чарівника
Шрифт:
Місячне світло осявало сплячу долину, що простягалася майже до самого кордону. Скрізь, скільки вистачало погляду, тягнулася нескінченна низка пологих пагорбів, порослих місцями чахлими деревцями. Неподалік дзюрчав струмок. Красиве місце, враховуючи, як близько звідси до прикордонних лісів. Звичайно, самі ліси теж, мабуть, були прекрасні, поки Даркен Рал не ввів у гру шкатулки Одена і кордон не почав зникати. Чейз сказав, що, за його розрахунками, гончі серця не зможуть забратися так далеко, але навіть якщо він помилився, Річард не дозволить їм підкрастися непомітно. Він провів
З темряви над нерівним килимом лісу виступали похмурі гори кордону. Вони нагадували Шукачеві чорний хребет невідомого чудовиська, занадто великого, щоб сховатися за деревами. Річард спробував уявити собі, як виглядають тварюки, що мовчки дивляться на нього з цієї ненаситної темряви. Чейз говорив, що далі на південь гори стануть нижчими і біля Південного Пристанища зникнуть зовсім.
Раптово з темряви виринула Келен, з голови до п'ят загорнута у важкий плащ. Підійшовши ближче, вона примостилася біля Шукача і притулилася до нього, намагаючись зігрітися. Келен мовчала. Звільнені шовковисті пасма лоскотали Річарду щоку, ручка мисливського ножа колола бік, але він нічого не говорив, побоюючись, що при перших же словах дівчина відсунеться. Найбільше на світі Річарду хотілося, щоб вона ніколи не відходила від нього.
— Як інші? Сплять? — Запитав він нарешті, не повертаючи голови. Келен кивнула. — А звідки ти знаєш? — Зедд спить з відкритими очима. — На лиці Шукача заграла лукава посмішка.
Дівчина посміхнулася у відповідь.
— Так сплять всі чарівники.
— Правда? Я думав, тільки Зедд.
Річард знову почав старанно оглядати околиці, але, відчувши на собі пильний погляд дівчини, обернувся. Очі їх зустрілися.
— А тобі не хочеться спати? — Ледве чутно прошепотів Річард. Келен була так близько!
Дівчина знизала плечима. Легкий вітерець грав її локонами. Протягнувши руку, вона відкинула з обличчя неслухняні каштанові пасма.
— Я прийшла попросити пробачення.
Річарду дуже хотілося, щоб вона поклала руку йому на плече, але Келен не зробила цього.
— Пробачення? За що?
— Я сказала, що ти не мав би за мною повертатися. Не думай, ніби я не ціную твоєї дружби. Ціную. Просто на тебе покладено завдання, перед важливістю якого життя однієї людини нічого не значить.
Він знав, що за словами Келен стоїть щось більше. Річард невідривно дивився в її зелені очі і відчував на обличчі тепло її дихання.
— Келен, у тебе хтось є? — Він боявся стріли, пущеної прямо в серце, але не запитати не міг. — Тебе чекає вдома близька людина, яка любить тебе?
Він довго не зводив з неї напруженого погляду. Дівчина не відвернулася, але очі її наповнилися сльозами. Річард віддав би все, навіть життя, за право притиснути її до грудей і поцілувати.
Келен простягнула руку і легенько провела пальцями по його обличчю.
— Це не так просто, Річард, — відкашлявшись, сказала
— Чому? Або так, або ні.
— У мене є певні зобов'язання.
На мить Шукачеві здалося, ніби дівчина хоче щось розповісти, відкрити йому свою таємницю.
Осяяна загадковим місячним сяйвом, вона здавалася зараз ще прекраснішою. Але краса її була не тільки зовнішньою. В Келен його полонило все: і розум, і винахідливість, і відвага, і та особлива посмішка, яку вона дарувала тільки Річарду. За одну цю посмішку він, не замислюючись, воював би навіть з драконом, попадись той на його шляху. Річард знав, що ніколи більше не подивиться ні на одну жінку.
Йому потрібна тільки Келен, і ніхто не зможе замінити її.
Річарду відчайдушно захотілося пригорнути дівчину до себе і відчути смак її м'яких губ. Але в ту ж мить у нього виникло дивне передчуття, подібне до того, що попередило його про пастку на мосту. Це стійке відчуття небезпеки пересилило бажання поцілувати Келен. Інтуїція підказала Шукачеві: один такий поцілунок таїть в собі загрозу більшу, ніж дюжина зруйнованих мостів. Річард згадав, як при одному дотику Келен до його долоні, що стискала оголений меч, потекла в його жили люта сила магії. Що стосується моста, то тут його побоювання цілком підтвердилися. Річард вважав за краще довіритися внутрішньому голосу і не ризикнув обійняти Келен.
Вона опустила очі.
— Чейз каже, що наступні два дні будуть суцільним кошмаром. Напевно, краще мені спробувати заснути.
Річард знав: що б з нею зараз не відбувалося, він не в стані допомогти. Він не має права нав'язуватися, Келен повинна впоратися з цим сама.
— У тебе є зобов'язання і переді мною, — сказав він.
Дівчина здивовано подивилася на нього і запитливо підняла брову. Річард посміхнувся.
— Ти обіцяла бути моїм провідником. Я не збираюся забувати про це.
Келен посміхнулася і мовчки кивнула у відповідь. На очі її навернулися сльози. Дівчина поцілувала кінчик свого пальця, притиснула його до щоки Шукача і розчинилася в ночі.
Річард сидів у темряві, намагаючись позбавитися від клубка, що стояв в горлі. Келен давно пішла, але він все ще відчував на щоці дотик її пальця.
Ніч тут була така тиха, що Річарду здавалося, ніби в усьому величезному світі не спить тільки він. Високо над головою, подібно застиглому в польоті магічному пилу, мерехтіли зірки. Місяць теж мовчазно дивився на Шукача. Вовче виття, і те не долітало до вершини пагорба. Почуття самотності охопило Річарда, погрожуючи зламати його волю.
Річард зловив себе на тому, що мріє про появу ворога, який відвернув би його від тяжких роздумів. Щоб хоч чимось зайнятися. Шукач дістав меч і почав чистити блискучий клинок краєм плаща. Він повинен використовувати Меч Істини, як вважатиме за потрібне. Так сказав Зедд. Люди Рала полюють за Келен. Ну що ж, спершу їм доведеться познайомитися з чарівним клинком.
Річард подумав про Квод, про Даркена Рала, і його охопив гнів. Він бажав, щоб переслідувачі опинилися перед ним негайно, щоб покласти цьому край. Шукач жадав битви. Він весь підібрався. Серце шалено закалатало в його грудях.