Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2)
Шрифт:
"За п'ять хвилин десята, а хлопцiв ще нема!
– думав вiн досадливо.
– I треба ж їм запiзнитись саме сьогоднi!.. Ну, чекати не буду: хто пiзно приходить, той сам собi шкодить!"
Юрко помчав до лабораторiї, навшпиньки зайшов у довгасте примiщення з кiлькома рядами крiсел, сiв до круглого столика i ввiмкнув телевiзор. З проектора ринув потiк променiв. На протилежнiй стiнцi з'явилось неясне зображення. Хлопець ще трошки покрутив ручки настройки. I ось вирисувався малюнок космiчного корабля з написом: "Промiнь".
–
– Як ми повiдомляли минулої недiлi, сьогоднiшнiй репортаж про подорож "Променя" у Всесвiт буде ювiлейним. Вiсiм рокiв тому зорелiт стартував з головного космодрому на Мiсяцi й вирушив у далеку подорож. За останнiм повiдомленням, одержаним з "Променя", всi члени екiпажу здоровi, подорож вiдбувається точно за розрахунками академiка Навратiла... Юрко так захопився репортажем, що навiть не помiтив, що вiн у примiщеннi вже давно не один. А на екранi один по одному проходять кадри, переданi свого часу з зорельота.
– Що глибше проникає "Промiнь" у Всесвiт, то важче стає зв'язуватись з Землею, - продовжує диктор.
– Як ви знаєте з школи, радiохвилi поширюються простором з швидкiстю свiтла. А вiдстань, яку повинен подолати "Промiнь", вимiрюється свiтловими роками. Тому на цi роки запiзнюються повiдомлення з "Променя", а також нашi передачi, надiсланi завойовникам Всесвiту. А це великий недолiк. Зараз ми дiзнаємось чому... Пригадаємо те, що трапилось три роки тому, в п'яту рiчницю подорожi "Променя" Всесвiтом...
На екранi з'являється кабiнет президента Всесвiтньої Академiї наук. Заходить академiк Лєсной. Видно, що вiн схвильований.
– Товаришу президент, менi вдалось розшифрувати загадковi сигнали з Всесвiту. То - благання про допомогу. Iстотам з Проксими Центавра чомусь загрожує велика небезпека. Чому саме - я досi не зрозумiв.
Президент вiтає академiка з великим науковим досягненням, а потiм запитує стурбовано:
– Ви переконанi, що це справдi прохання про допомогу?
– Так, сумнiву немає...
– простягає академiк президенту котушку магнiтофонної плiвки з записами сигналiв та товстий стос паперiв.
– На жаль, екiпаж "Променя" одержить це повiдомлення надто пiзно...
На екранi знову з'являється обличчя диктора.
– Це повiдомлення, надiслане Академiєю екiпажу зорельота, й досi мандрує мiжзоряним простором, а "Промiнь", за розрахунками академiка Навратiла, має сьогоднi досягнути планети Iкс сонячної системи Проксима Центавра. Будемо сподiватись, що небезпека, яка загрожувала нашим сусiдам, уже минула.
На честь вiдважних завойовникiв Всесвiту сьогоднi в усiх мiстах свiту будуть влаштованi фейєрверки, а на небозводi засяє свiтловий напис: "ПРОМIНЬ"-ПЛАНЕТА IКС"...
Шкода, що повiдомлення екiпажу "Променя" про прибуття на планету Iкс надiйде до нас тiльки через чотири роки.
***
Поки
– Ну, що ж...
– говорить вiн сам до себе.
– Ще раз повторимо дослiд, а тодi й побачимо, де була помилка...
Доктор Заяц сiдає до широкого пульта управлiння конструкцiєю i тягнеться до важеля, щоб увiмкнути апарати. Проте його рука заклякає в повiтрi: що трапилось з гравiметром?.. Яскраво-зелена лiнiя на екранi тремтить, хоч у лабораторiї все нерухоме, потiм починає витанцьовувати... Невже землетрус? Але сейсмограф цього не показує...
Доктор опускається в пiдвал, де на монолiтнiй базальтовiй брилi розташованi прилади. Нi, там усе гаразд. Повертається знову до свого кабiнету. Тепер уже й сейсмограф поводиться, як при землетрусi.
"Бiсова малеча!" - доктор розлючено бiжить в кiмнату для гостей. Нi, хлопцi сидять тихенько, як мишенята, не зводячи очей з екрана. Вони сполохано озираються: доктор Заяц перечепився об стiлець.
– Пробачте... Я гадав, що ви менi тут щонайменше трощите меблi... нiяково пояснив доктор.- Бачите, щось незрозумiле дiється з моїм гравiметром...
Вiн швидко набрав номер на вiдеофонi i, як тiльки в маленькому вiконцi з'явилось обличчя лiтньої людини, сердито запитав:
– Даруйте, щось трапилось?.. Так, це Заяц... Де працюють з надпотужними вибуховими речовинами?
Людина на екранi здивувалась:
– Я не розумiю вашого хвилювання, товаришу Заяц! Ви забуваєте, що сьогоднi недiля... А потiм, наскiльки менi вiдомо, останнiм часом з вибухiвкою не працюють нiде... Момент!.. У мене зараз термiнове зведення, викличу вас за хвилину.
Зацiкавленi хлоп'яки посхоплювались з крiсел i з'юрмились навколо вiдеофону. Збiгло кiлька хвилин, поки спалахнув червоний вогник виклику.
– Ви мали рацiю, докторе!
– голос мужчини на екранi тепер звучав стурбовано.
– Зараз надiйшло повiдомлення, що на схiдному узбережжi Африки, мiж Порт-Шепстоном та Мгандулi, в небi з'явилось червоне сяйво, а потiм пролунав сильний вибух, схожий на вибух атомної бомби... Викличу вас ще, коли дiстану звiстку вiд комiсiї, яка щойно вилетiла на мiсце нещасного випадку.
"Де б у наш час узялась атомна бомба?
– мiркував доктор Заяц.
– I хто б експериментував з нею?"
Звiстка була така приголомшуюча, що хлопчаки навiть втратили iнтерес до недiльного репортажу. Вони тихенько вмостились бiля вiдеофону i разом з Заяцом чекали на повiдомлення з Африки.
Збiгали секунди, хвилини... Минула година.
– В Академiї про нас, певно, забули; вже дванадцята. Ввiмкнемо радiо, послухаємо останнi вiстi, може, почуємо щось нове, - запропонував Юрко.