По багряному сліду
Шрифт:
— Може, це й цікаво, — сказав Лестрейд ображеним тоном людини, яка підозріває, що з неї глузують, — але я не бачу, яке відношення має цей експеримент до смерті містера Джозефа Стенгерсона.
— Терпіння, мій друже, терпіння! Ви згодом переконаєтесь, що відношення безпосереднє. Тепер я додам трохи молока для смаку і дам цю суміш собаці.
Кажучи це, він вилив рідину з чарки па блюдце і поставив перед тер'єром. Той швидко вилизав блюдце насухо.
— Як бачимо, він сьорбає її залюбки.
Серйозність Шерлока Холмса так вплинула на нас, що ми всі сиділи тихо, уважно дивлячись на тварину і чекаючи
Холмс вийняв годинник. Минуло кілька хвилин, а пілюля не діяла. На обличчі Холмса з'явився вираз великої досади й розчарування. Він кусав собі губу, барабанив пальцями по столу і виявляв інші ознаки гострого нетерпіння. Він так хвилювався, що мені аж шкода його стало. А детективи глузливо усміхалися, нітрохи не засмучені його невдачею.
— Ні, це не може бути збігом обставин! — вигукнув Холмс, схопився із стільця і несамовито забігав по кімнаті. —. Неможливо, щоб це було простим збігом! Ті самі пілюлі, які я підозрював в історії з Дреббером, справді знайдено після смерті Стенгерсона. Проте вони не діють. Що це може означати? Не міг же весь хід моїх міркувань бути хибним! Це неможливо! І однак цей нещасний пес почуває себе нітрохи не гірше. Ага! Розумію. Знайшов.
Він аж закричав від радості, кинувся до коробочки, розрізав другу пілюлю пополам, розчинив у воді, влив молока і подав тер'єрові. Ледве нещасне створіння лизнуло язиком мікстуру, як його вхопила конвульсія і воно витяглося мертве, убите.
Шерлок Холмс глибоко зітхнув і витер піт з чола.
— Мені б слід більше вірити в себе, — сказав він. — Пора вже знати, що коли якийсь факт нібито випадає з довгого ланцюга умовиводів, то завжди вихопить, що його можна витлумачити якось інакше. Із двох пілюль у коробочці одна була з смертельною отрутою, а друга зовсім нешкідлива. Я повинен був усе це знати раніше, ніж побачив цю коробочку.
Останнє твердження видалось мені більш ніж дивовижним — я ледве міг повірити, що Холмс був у тверезому стані. Але ж на доказ правильності його припущення лежав мертвий пес. Мені здавалося, що туман у моїй голові поступово розсіюється, і до мене почала потроху доходити істина.
— Все це здається вам дивним, — продовжував Холмс, — бо вам не вдалося на самому початку розслідування збагнути важливість одного справжнього ключа до таємниці, даного вам. Мені це вдалося, а все, що сталося потім, підтвердило моє початкове припущення і по суті було його логічним наслідком. Отже, те, що бентежило вас і ще більше затемнювало справу, прояснювало її для мене і підтверджувало мої висновки. Це помилка — ототожнювати заплутане з таємничим. Найпростіший злочин часто є найбільш загадковим, коли в ньому нема ніяких особливих прикмет, з яких можна було б виходити. Це вбивство було б набагато важче розслідувати, якби тіло жертви було знайдене десь на бруку без усіх тих незвичайних і сенсаційних супровідних обставин, які зробили його винятковим. Незвичайні деталі, замість того, щоб ускладнити справу, насправді спрощують її.
Містер Грегсон, який слухав
— Слухайте, містер Холмс! — сказав він. — Ми ладні визнати, що ви мастак і що у вас є свої методи роботи. Але ж ми хочемо зараз чогось більшого, ніж гола теорія та проповіді. В даному випадку треба схопити цю людину. Я дав своє пояснення фактам і, здається, помилився. Молодий Шарпантьє не міг брати участі в цьому другому ділі. Лестрейд вислідив Стенгерсона і, виходить, також схибив. Судячи з ваших натяків, ви; здається, знаєте більше від нас. Тож ми маємо право, нарешті, спитати у вас прямо, що ви знаєте про цю справу. Чи можете ви назвати ім'я вбивці?
— Мені здається, сер, Грегсон має рацію, — підтримав Лестрейд. — Ми обидва пробували, і в обох не вийшло. За цей час, що я сиджу в цій кімнаті, ви не раз говорили, начебто маєте всі потрібні докази. Певно, ви далі не будете ховатися з ними?
— Найменше зволікання з арештом убивці, — зауважив я, — дасть йому можливість вчинити ще якийсь злочин.
Притиснутий отак всіма нами, Холмс завагався. Він продовжував ходити взад і вперед по кімнаті з опущеною головою і насупленими бровами, як завжди, коли глибоко замислювався.
— Більше убивств не буде, — промовив він нарешті, раптово спинившись і дивлячись прямо на нас. — Цю думку можете зовсім викинути з голови. Ви спитали, чи знаю я ім'я вбивці. Так, знаю. Та самого цього знання недосить, важливіше — зуміти схопити його. Це я сподіваюся зробити зовсім скоро і гадаю, що своїми силами. Але завдання це не з простих, бо ми маємо справу з хитрою і одчайдушною людиною, у якої є не менш спритний спільник — у чому я мав нагоду переконатись. Поки вбивця не знає, що ми натрапили на його слід, є деякі шанси схопити його; але, якщо у нього з'явиться найменша підозра, він змінить ім'я і в одну мить загубиться серед чотирьох мільйонів жителів міста. Не бажаючи вас образити, мушу однак сказати, що, на мою думку, такі люди не по зубах для поліції. Ось чому я не просив вашої допомоги. Якщо мене спіткає невдача, я візьму на себе всю вину. До цього я готовий. А тепер обіцяю вам, що звернусь до вас, як тільки це не загрожуватиме моїм власним планам.
На обличчях Грегсона і Лестрейда можна було помітити, що їм не зовсім сподобались і ці запевнення і нехтування поліцією. Грегсон почервонів по самі вуха, а маленькі очі Лестрейда заблищали від цікавості і образи. Та ще ніхто з них не встиг промовити й слова, як почувся легенький стук у двері, і делегат від вуличних хлопчаків юний Віггінс став перед нами своєю власною непривабливою персоною.
— З вашого дозволу, сер, — сказав він, пригладжуючи розпатланого чуба, — кеб чекає внизу.
— Молодець, — сказав Холмс ласкаво. — Чому б вам не завести таких у Скотленд-Ярді? — звернувся він до гостей, виймаючи пару стальних наручників із шухляди в столі. — Гляньте, як добре працює пружина. Вони замикаються в одну мить.
— І стара модель досить добра, — зауважив Лестрейд, — аби тільки було на кого їх надівати.
— Чудово, чудово, — усміхнувся Холмс. — Візник допоможе мені перенести чемодани. Покличте його, Віггінс.